Мам, тат, привіт, ви нас кликали, що трапилося? Настя з чоловіком Вітей буквально ввірвалися до батьківської хати.
Справа була давня. Мати хворіла важкий діагноз, друга стадія
Вона пройшла хімію, потім промені. Настала ремісія, волосся трохи відросло. Але радіти було рано маті знову погіршало.
Насте, Вітьку, заходьте, мати бліда, тонка, як тростинка.
Діти, сідайте. У нас до вас незвичайне прохання, вислухайте маму, тато виглядав збеніженим.
Настя й Вітя сіли на диван, пильно дивлячись на матір. Оксана зітхнула, шукаючи підтримки в чоловіка Лесі.
Настю, Вітьку, не лякайтеся, але в мене до вас дуже незвична просьба. Взагалі Ми вас дуже просимо.
Усиновіть нам хлопчика, будь ласка! Нам за віком не дозволять, та й з інших причин.
Тиша.
Перша очуняла донька:
Мам, ти, мабуть, дуже здивуєшся, але ми вже давно міркували про це, тільки боялися сказати. Ми з Вітьком мріємо про сина, а в нас уже дві донечки ваші онучки.
І нема гарантії, що третя дитина буде хлопчиком. Та й здоровя вже не те
Мені робили кесарів, лікарі не радять більше народжувати. Ми вже думали може, справді взяти хлопчика з дитбудинку?
В свою сімю, маленького синочка. А тепер ти, мамо, те саме пропонуєш. Але звідки в тебе такі думки?
Настю, навіть не знаю, з чого почати, Оксана нервово провела рукою по їжачку волосся. Справа в тому, що мені знову погано.
А тут зайшла моя подруга, тітка Галя з колишньої роботи, памятаєш її? У неї була велика родимка над оком, майже закривала зір.
Її лякали, що треба вирізати, бо може перерости. А тепер вона прийшла до мене і родимки нема! Виглядає чудово.
Їздила до бабці Марії в село, та та їй заговорила. І ось тітка Галя мене вмовляє поїдемо до бабці Марії! До неї з усієї України їздять, багатьом допомогла. Подумала я що втрачаю? І поїхали.
Настя й Вітя слухали, ледь дихаючи, але не розуміли, до чого вона веде.
Отже, діти, продовжила Оксана, баба Марія одразу запитала мене: «А сина в тебе є?»
Коли почула, що в мене одна донька Настя й дві онучки Софійка й Даринка, баба Марія наполегливо перепитала: «А з дочкою що було?»
Я здивувалася адже ніхто, крім нас з татом, не знав, що у мене був викидень на пізньому терміні. Мав бути синок, первісток, перед тобою, Насте.
Але він не вижив, Оксана нервово крутила край светра.
І що далі? Настя дивилася на матір широко відкритими очима.
А далі баба Марія сказала: «Усинови хлопчика». Повернулася й пішла. А в мене сльози так і полилися ніби я винна, що не врятувала свого первістка.
І тепер маю дати любов іншому хлопчикові, ніби відновити порушену рівновагу.
І знаєш, потім я прислухалася до себе а я ж справді цього хочу! У нас з татом є можливість дати малечі й тепло, і любов, і все необхідне!
І навіть не заради одужання. Просто зявилося щире бажання врятувати від самотності хоч одне маленьке життя. Ти мене розумієш?
Мамо, я тебе зрозуміла й повністю підтримую! Настя кинулася до матері. Давай так і зробимо!
Настя й Вітя заздалегідь обговорили з директором дитбудинку свої наміри. Їх запросили познайомитися з дітьми.
Оксана з Лесем, звичайно, теж поїхали. У ігровій на килимі веселилися малечі від трьох років і старші.
Мам, дивись, який хлопчик русявий, на тебе схожий! Як старанно вежку з кубиків будує, Настя тихенько показала на одного малюка.
Оксана подивилася і їй він теж сподобався. Але раптом із кута почувся тихий голос:
Тітонько візьміть мене, будь ласка. Я вам обіцяю ви не пошкодуєте.
Настя й Вітя швидко оформили документи й усиновили Олежка. Софійка й Даринка пишалися тепер у них є братик!
Олежко швидко звик і став називати Настю й Вітю мамою та татом. Часто гостював у бабусі Оксан
