« Терпи, донечко! Тепер ти в чужій родині, мусиш поважати їхні звичаї. Вийшла заміж не в гості завітала. Які звичаї, мамо? Та вони тут усі з розуму зїхали! Особливо свекруха! Вона мене ненавидить, це ж очевидно! А хіба ти чула, щоб свекрухи були лагідними?
Гуляє! От заходилася! Ганна Іванівна стояла посеред хати, обличчя палало, очі блищали злісно. Коли чоловік гуляє, то жінка сама винувата. Чи мені тобі на пальцях пояснювати?
Свекруха скаженіла. Кричала на невістку Марічку, ніби та вкрала в неї останню копійку. А все через те, що дівчина наважилася засумніватися у вірності її сина, Тараса.
Марічка, тендітна дівчина з очима, як у лані, притулилася до стіни, намагаючись втихомирити розгнівану жінку.
Ганно Іванівно, та ж це жахливо. У нього родина, дитина почала Марічка, але свекруха махнула рукою, ніби відганяючи джмеля.
Це ти родина? Чи твоя дитина, що нас із дідом, як вовків, боїться? знизнула плечима свекруха. Твоє ж виховання!
Яке виховання, Ганно Іванівно? Олежкові ж лише рік! Він ще зовсім малий, тихо відповіла Марічка.
Малий? Жінка скривила обличчя. У Ковальових онук і менший, а на руки йде, не репетує, як оцей твій кивнула вона у бік колиски.
Він же ваш онук, голос Марічки задрижав. Діти відчувають зло. Може, тому він до вас і не йде.
Ми злі? Оце так наглість! свекруха перейшла на крик. А в кого ти, моя красуне, живеш на всем готовім? Чиїм хлібом годуєшся? Чиї гроші витрачаєш? Невдячна!
Марічка вже не мала сил сперечатися. Вона тисячу разів казала Тарасові, що хоче жити окремо, але той, розпещений матусею, лише знизував плечима.
Йому добре жилося в батьків. Як у раю робота, а вдома все робили похилі діди: прали, готували, прибирали. Життя як у казці!
А от з Марічки свекруха витягувала всі соки. Спочатку дівчина намагалася знайти з нею спільну мову: допомагала по господарству, слухала нескінченні скарги на сусідів. Та згодом зрозуміла марно.
Якою б слухняною не була Марічка, свекруха її ненавиділа і навіть не приховувала цього.
Привів у дім цю дурну, ніби в селі інших дівчат не було, хизувалася Ганна Іванівна перед сусідкою, поки Марічка збирала розкидані іграшки і чула кожне слово.
