Ну, ви мене знову в дитячий будинок повернете? Та ж та тітка казала, що ви мене взяли наспіх, бо не знали, що своя дитина зявиться. А я ж не ваш
Оксана стояла біля печі й пекла палянички. Незабаром чоловік повернеться з роботи, і вони всі разом сядуть вечеряти.
Чомусь Тарасик сьогодні так тихо грається у своїй кімнаті? Зазвичай, коли Оксана пече його улюблені палянички, синок крутиться біля неї, зазирає у вічі й благає:
Мамо, можна ще одну паляничку?
Вона дає йому, хлопчик уже здається наївся, але незабаром він знову підходить, розтягуючи кожне слово з очевидним задоволенням:
Ма-а-а-моч-ко, а можна ще?
Оксана розуміє, що Тарасик давно ситий, просто йому хочеться знову і знову промовляти це тепле, надзвичайно дороге слово матуся. Раніше вона зазвичай відкладала лопатку, брала сина на руки він ще не дуже важкий, йому всього пять років. І питала: Ну що, сину, підемо тата зустрічати?
А Тарасик радісно відповідав:
Так, мамо, підемо тата зустрічати! і в його очах горів вогонь щастя. Він ще не звик до цих дивовижних слів раніше у хлопчика ніколи не було ні мами, ні тата, а тепер є.
А ще у Тарасика тепер власна кімната та ліжко. І спортивний куток із турніком це ж тато йому поставив! Ще машинки, робот, конструктор і купа інших іграшок і все це тільки його, Тарасикове, і нічиє більше. А ввечері мама читає казки, гладить по голівці й каже, що любить. Хлопчик уже майже переповнився цим теплом і майже забув, що було колись.
Оксана збиралася покликати сина, але раптом відчула, як малюк у животі штовхнувся.
Вона приклала руку і дівчинка знову вдарила ніжкою.
Господи, Оксана щодня молиться за цей несподіваний дарунок, аби все було добре. Вони вже й імя дівчинці вибрали Остап запропонував: нехай буде Олеся. На честь його бабусі.
Оксані колись казали, що вона не зможе мати своїх дітей, тому вони з Остапом і взяли Тарасика з дитбудинку. А через рік ось диво! тепер і донечка незабаром зявиться.
Оксана задумалася і ледь не припекла паляничку. Покликала сина:
Тарасику, сину, йди сюди, чого ти сьогодні такий тихий?
Але у відповідь мовчання. Невже не чує?
Вона вимкнула вогонь і пішла до дитячої.
Дивно у кімнаті навіть світло вимкнене. Де ж Тарасик?
Раптом почувся шелест. Оксана ввімкнула світло й побачила сина: він сидів на ліжку у куртці й шапці. У руках стискав рюкзак, набитий його улюбленими машинками.
Чого в темряві сидиш? здивувалася вона і весело додала: Ану, роздягайся, що це ти вигадав? Зібрався в дорогу? Ходімо, палянички з варенням чекають! Ну ж бо, Тарасику, чого ти такий?
Але хлопчик навіть не посміхнувся. Він дивився кудись у порожнечу дорослими очима, а потім раптом спитав:
А можна я візьму ці машинки з собою? Адже їй вони не потрібні?
Що ти кажеш, сину? Куди ти зібрався? від цих слів у Оксани руки опустилися. Невже вона погана мати? Невже Тарасик не відчуває її любові? Мабуть, ревнує через сестричку? Але ж ще вчора він так радів.
Ну, ви мене назад у дитбудинок повернете? Та ж та тітка казала, що ви мене взяли наспіх, бо не знали, що своя дитина буде. А я ж не ваш
Очі Тарасика наповнилися сльозами, він ледве стримувався й дивився убік.
Сину, що ти? Яка тітка? і тут Оксана згадала, як нещодавно зустріла сусідку. Та й справді почала говорити: «Слава Богу, своя дитина буде!» а потім скривила губи й кивнула на Тарасика. Поспішали ви, Оксанко, поспішали!
Оксана була певна, що син нічого не зрозумів, він же ще малий! Вона швидко попрощалася з неввічливою сусідкою, не хотіла при сині сваритися. А виявилося Тарасик все почув.
І ось тепер думає, що він тут чужий. Як самотньо йому, мабуть…
Оксана міцно обняла хлопчика. Він спочатку відпихнув її, а потім пригорнувся й розплакався.
Сину, та що ти? Та ж та тітка нічого не розуміє! Ми з татом тебе дуже любимо й нікуди не віддамо!
Вона зняла з нього шапку й куртку, і вони довго сиділи мовчки, обійнявшись.
Коли народилася Олеся, Тарасик з татом господарювали вдвох, а потім поїхали за мамою й сестричкою.
Хлопчик дуже хвилювався раптом він їй не сподобається?
Але коли побачив, яка вона крихітна, тільки усміхнувся. Мамо, ну куди їй, такою маленькою, без старшого брата? Я навчу її грати машинками, нам буде весело!
Тепер Тарасик не відходить від сестрички, чекає, коли вона підросте, щоб батьки поселили її у його кімнату.
А поки що він мамин перший помічник
Ось і сьогодні вона покликала його: Сину, Тарасику, я Олесю зібрала, ходімо
