Дитину народила, коли тобі вже майже пятдесят! Ти зовсім не думала? докоряли мені родичі по телефону.
Мені сорок шість. Місяць тому я стала матірю двійні хлопчика Тарасика та дівчинки Соломійки. Неможливо передати, що я відчуваю, дивлячись на них. Щастя, що розпирає груди, радість до сліз, теплоту, яка гріє всередині.
Але ні матір, ні сестра не прийшли навіть на виписку. Родичі чоловіка теж ігнорували народження наших діточок. Все через наш вік.
Колись я й не думала про дітей, чесно кажучи. Була молода, насолоджувалася життям без турбот клуби, танці, веселощі. Що ще треба дівчині для щастя? Море напоїв, залицяння хлопців, нічні гуляння. Душа співала від радості.
Але у двадцять два я зустріла Євгена. Високий, з бородою, в окулярах такий гарний. І жартував так, що аж смішно. За ним, звісно, ходили цілі зграї дівчат, але він обрав мене. Признаюся, це дуже підняло мою впевненість. У Євгена була власна квартира, машина, сімейна справа його батьки тримали кілька крамниць з одягом у місті, заробляли чимало грошей.
Я вже уявляла, що знайшла свого принца на білому коні. Євген мій квиток у безтурботне майбутнє. Мріяла про весілля, про гарну сукню, про подорож до Єгипту після шлюбу.
Але для нього це була лише мить. Я прожила у нього місяць, а потім він просто змінив замок і викинув мої речі. Коли я була в салоні на манікюрі! Все, що він сказав: «Ми з різних світів, ти мені не пара». Ніби я не людина, а старий черевик!
Після того я довго не могла прийти до тями. Втратила пятнадцять кілограмів, ходила, як тінь. Волосся сипалося, доводилося носити перуки. Здоровя пішло шкереберть різке схуднення вдарило по жіночому. Операції, ліки, трави нічого не допомагало.
Тому я вирішила зосередитися на роботі. Любила малювати нігти, тому стала майстринею манікюру. Клієнтів було багато, заробляла добре. Взяла кредит, купила двокімнатну квартирку у Києві. Потім відклала на машину. А в тридцять три відкрила власний салон краси. Працюють зі мною молоді дівчата.
А два роки тому я зустріла Олексія. Він працював поряд, зайшов якось розміняти пятсот гривень і я знову закохалася. Незабаром ми почали жити разом, оформили шлюб. І, звісно, задумалися про дітей.
Не виходило через вік. Тому я зважилася на штучне запліднення. Щодня молилася до Бога, щоб подарував мені дитину, щоб я стала найкращою матірю.
І Він почув мене. Я народила двох здорових малюків, пологи пройшли легко.
Ти з глузду зїхала? Які діти в твої роки? Хоч би трохи подумала! лаяла мене мати.
Господи, у мене скоро онуки будуть, а ти вирішила народжувати! Сестро, це вже занадто! кричала сестра.
Ніхто з родичів нас не підтримав. Тому біля пологового чекав лише Олексій та фотограф. Зробили кілька світлин і додому.
Діткам вже місяць. Ні матір, ні сестра не хочуть приходити. Кажуть, що я зганьбила їх перед усім селом. Бо народила у такому віці.
Але хіба це гріх хотіти мати родину? Хіба я винна в тому, що шукала щастя?
