Він обіцяв бути поруч, але замість цього вона залишилася самотньою в холі аеропорту. Його «термінова справа» виявилася брехнею насправді він грівся на сонці біля моря. Коли вона намагалася стримати сльози, задзвонив телефон. Голос на тому кінці розірвав останню ілюзію, що залишалася.
Олена завжди була чудовою бухгалтеркою. Уважна, до деталей, вміла витягнути максимум із будь-якої ситуації. На роботі це було плюсом, але вдома, як вона почала усвідомлювати, це стало прокляттям. Пять років шлюбу навчили її однієї істини: її чоловік, Богдан, звик, що все вирішується саме собою. А якщо ні за нього це робила вона.
Ці відпустки біля моря були ідеальним прикладом. Її ідея, її гроші, її нескінченні години пошуку найкращих квитків, бронювання готелю з видом на море, планування екскурсій, щоб Богдану не було нудно. Звичайно, сам Богдан у плануванні участі не брав. Він був зайнятий. Дуже зайнятий. На роботі, з друзями, у гаражі завжди знаходився гарний привід перекласти на Олену всю рутину. А потім, коли все було ідеально, він розповідав колегам з виглядом справжнього героя, як «влаштовує казку» для двох своїх улюблених жінок.
Олена лише мовчала і посміхалася. Таке було її призначення. Тінь, яка без слів забезпечує комфорт інших.
Але того дня, у таксі до аеропорту, щось у ній почало ламатися. На задньому сидінні її свекруха, Марія, вже розташувалася, ніби королева на потертому троні, і розпочала звичний монолог скарг.
Оленко, ти точно все перевірила? Не забула паспорти? А страховку? Ти ж знаєш, який мій Богдан неуважний за ним треба дивитися, як за дитиною.
Богдан, сидячи поруч, навіть не здригнувся. Втупившись у телефон, він імітував глибоке занурення у справи. Олена зітхнула і насилу втиснула в голос спокій, якого не відчувала.
Все гаразд, Маріє. Усі документи на місці, страховка оформлена, квитки роздруковані. Не хвилюйся.
Як же не хвилюватися, коли все тримається на твоїх плечах? буркнула Марія. Молодь зараз така безвідповідальна. За моїх часів
Далі пішла звична лекція про минуле безперечно краще, дешевше і надійніше. Олена відключилася, дивлячись у вікно на сірі передмістя, що минали повз. Раптовий холодний жах пройшов по її спині. Жах від думки, що це її життя. Безкінечне коло турбот про чужий комфорт, мовчазна й невдячна лялька в чиїхось руках.
Раптом Богдан відірвався від телефону.
Мамо, ну годі вже! Олена все зробила. Не треба прискіпуватися.
На мить у грудях Олени спалахнула вдячність, але швидко згасла. Ніби виправдовуючись перед матірю за те, що на секунду вступився за дружину, він додав:
Вона ж професіонал, моя жінка. Вміє все організувати. Так, кохана?
«Вміє все організувати». Слова звучали так, наче це була єдина її вартість. Наче в неї не було ні мрій, ні власного життя.
Так, звісно, відповіла Олена, і в її голосі пролунав холод. В мене ж іншого вибору немає?
Суматоха аеропорту лише посилила її роздратування. Реєстрація перетворилася на пекло нескінченних черг, втомлених облич і плачучих дітей. Для Марії це був новий привід для нарікань.
Чому черга така довга? Ми ж запізнимося! Богдане, ти тут чоловік, зроби щось!
Як завжди, Богдан переклав відповідальність.
Оленко, подивись, чи немає пріоритетної реєстрації? Мама нервує.
Олена знала, що «нерви» Марії залежали лише від її власного незадоволення. Спори були марні. Вона підійшла до інформаційної стійки і попросила пріоритет для літніх людей. Відповідь була передбачувана: жодних винятків.
Коли вона повернулася, Марія була в шаленстві.
Я так і знала! Ти завжди все зіпсуєш. Хіба не могла передбачити?
Я зробила все, що могла, Маріє, голос Олени втрачав терпіння. Ми встигаємо. Черга довга. Це не моя вина.
Не твоя? А чия ж? Це ж ти організувала цю подорож!
Коло безглуздої логіки закручувалося. Коли вони нарешті підійшли до стійки, почалася нова криза. Місця.
Чому ми не у бізнес-класі? обурилася Марія. Я все життя мріяла!
Квитки куплені місяці тому, Маріє. Бізнес коштував набагато дорожче, пояснила Олена через стиснуті зуби.
Дорожче! Значить, на мені економиш? Після всього, що я для вас зробила?
Богдан лише знизав плечима.
Ну, мамо. Оленко, ну не могла ж ти знайти щось краще?
«Щось краще». Тобто зручніше для нього і його матері. Хто-небудь коли-небудь думав про те, що буде краще для неї?
Місце біля проходу? продовжувала Марія в жаху. Я не хочу прохід! Я хочу вікно, щоб дивитися на хмари!
Вибачте, пані, рейс повністю заповнений. Вільних місць немає, відповіла втомлена сп
