Так склалося, що його виховувала бабуся, хоча мати була жива. Так вийшло, що Степана ростила бабуся, хоч його мати ще була жива. Треба сказати, що мама в нього була чудовою гарною та доброю. Але вона працювала співачкою у філармонії, тому вдома бувала рідко. Через часті відїзди вона навіть розлучилася з чоловіком, батьком хлопчика. Тож Степаном опікувалася лише бабуся.
Сколько себе памятає, Степан, повертаючись додому до свого багатоповерхівки, завжди піднімав голову угору і на четвертому поверсі через вікно бачив улюблений силует бабусі, яка нетерпляче чекала на нього. А коли бабуся проводжала його кудись, вона обовязково махала йому у вікно, а він у відповідь робив те саме.
Але коли Степану виповнилося двадцять пять, бабуся пішла з життя. Тепер, повертаючись додому і не бачачи у вікні її силуету, хлопець почувався неймовірно сумним і порожнім. Навіть коли мама була вдома, Степан відчував самотність. Вони з матірю вже давно не розмовляли по-справжньому, не мали спільних тем чи інтересів. Вони навіть побутових справ не вирішували разом, ніби були чужими.
Через кілька місяців після смерті бабусі Степан раптом вирішив поїхати в інше місто. Тим більше, що його спеціальність була дуже затребуваною IT-фахівців потребували скрізь. В інтернеті він знайшов гарну компанію, яка обіцяла високу зарплату та оплату оренди житла. Мати лише зраділа. Адже син уже дорослий і має сам шукати свого шляху, далеко від мами.
З дому він узяв лише улюблений бабусин кухоль на згадку та трохи речей на перший час. Вийшовши з дорожньою торбою на плечі, Степан востаннє глянув на кухонне вікно, але нічого там не побачив. Мати навіть не підійшла до вікна, щоб помахати синові на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він уже лежав на верхній полиці плацкартного вагону.
Наступного ранку потяг прибув на станцію точно за розкладом. Степан знайшов офіс, де мав працювати, зареєструвався та пішов шукати квартиру за заздалегідь знайденими в інтернеті адресами. Пересуваючись незнайомим містом з навігацією у телефоні, він раптом помітив один багатоповерховик. Здавалося, він дуже схожий на його будинок. Всі ці хрущовки виглядають однаково, але Степану здалося, що у цьому будинку було щось особливе. Можливо, тому що віконні рами були пофарбовані таким самим дивним бірюзовим кольором.
Степан ненароком зійшов з маршруту й повільно підійшов до цього будинку. Він просто хотів постояти поряд і згадати бабусю. Наблизившись, він автоматично підняв голову, подивився у вікно, за яким мала бути кухня, і раптом завмер У нього навіть голова закрутилася від такого виду. На четвертому поверсі, за кухонним вікном, він побачив силует своєї бабусі. Він миттєво впізнав її, і серце мало не вистрибнуло з грудей.
Степан був тверезий і розумів, що це неможливо. Тому швидко заплющив очі, обернувся і повільно пішов геть. Розум казав йому, що там за вікном стоїть зовсім інша бабуся, але серце чомусь кричало: «Зупинись! Це ж вона!» І він послухав серце, зупинився, обернувся і знову підвів очі догори.
Бабуся все ще стояла біля вікна. Степан не витримав. З торбою на плечі він кинувся до будинку, на четвертий поверх. І тут, як у його домі, у замку був зламаний засув, тому він швидко піднявся на свій поверх і натиснув дзвінок. Двері відчинила збентежена дівчина у халаті, яка здивовано подивилася на незнайомого гостя й невдоволено запитала:
Вам чого?
Мені? знітився Степан. Мені бабусю
Бабусю? здивовано перепитала дівчина. Потім раптом усміхнулася й крикнула вглиб квартири: Мамо! До тебе прийшли!
Поки мати підійшла, дівчина цікаво оглядала цього дивного хлопця. А в Степана вже не тільки голова крутилася, але й серце, здавалося, ось-ось зупиниться.
Хто мене кликав? у дверях зявилася така сама збентежена жінка років пятдесяти у халаті.
Мамо, уяви, знову усміхнулася дівчина. Він тебе бабусею назвав.
Почекайте, прошепотів Степан. Я кликав не цю жінку Я Там, у вашому вікні На кухні Там стояла бабуся Моя Я точно її там бачив.
Ти що, наркоман? з презирством буркнула дівчина. У нас ніяких бабусь немає! Ми з мамою живемо самі! Зрозумів?
Так, зрозумів Вибачте Я помилився у Степана все попливло перед очима, він зробив крок назад, поставив торбу на підлогу й, щоб не впасти, вп
Так склалося, що його виховувала бабуся, хоча мама була живою.