Чоловік повернувся додому й, навіть не знявши пальта, випалив:
Оленко! Треба серйозно поговорити
І зараз же, на одному подиху, розплющив свої й так великі очі, без жодної хвилинки вагань:
Я закохався!
«Ну ось, подумала Олена, у нас в сімї настав середньовічний криз. Ласкаво просимо» тільки й вимовила вголос, обережно глянувши на чоловіка так, як не робила вже роки (пять чи шість, а може, всі вісім?).
Кажуть, що перед смертю все життя пролітає перед очима, але в Олени раптом промайнуло все життя з цим чоловіком. Познайомилися вони банально через інтернет. Олена збрехала про три роки, майбутній чоловік додав собі три сантиметри зросту, і таким ось нехитрим, хоч і нелегким шляхом вони таки змогли підійти під критерії пошуків один одного й знайшлися.
Олена вже не памятала, хто першим написав, але знала, що лист майбутнього чоловіка був без вульгарності, з легкою іронією до себе і це їй сподобалось. На порозі тридцяти трьох років, оцінюючи свої шанси на «ринку чоловіків», вона трезво усвідомила своє становище й твердо переконала себе, що хоч і не в останньому ряду, але майже там, тому вирішила на першу побачення не стрибати вище голови, а вдягнутися, взяти рожеві окуляри й модну білизну, а в сумку покласти домашні печиво й книжку Івана Франка.
Їхня перша зустріч пройшла дивно легко (ось що значить вдало підібраний образ!), їхній роман розвивався швидко й запально. Їм було цікаво разом, тому через півроку регулярних побачень і постійного тиску батьків, які втратили надію побачити онуків, майбутній чоловік наважився зробити пропозицію. Вони швидко познайомили родини, молодята хотіли весілля в колі близьких, що батьками було одностайно схвалено, і, боячись, що хтось ще не зрозумів, вони обрали для шлюбу першу ж вільну дату.
Жили вони, як здавалося Олені, добре. У сімї панував тропічний клімат із незначними сезонними коливаннями температури, без спалахів пристрасті, але гармонійний і взаємно шанобливий хіба це не щастя?
Чоловік, бувши типічним представником своєї статі, простим і послідовним, скинув тісний костюм образу «емоційно-чуттєвого романтика-невдахи з золотими руками» вже через кілька тижнів після весілля і став таким, яким був звичайною, працьовитою й турботливою людиною в зручних домашніх штанях.
А Олена, як представниця жіночої статі, звільнялася від корсету образу «непомітної-слухняної-сексуальної господині-інтелектуалки» поступово, ледь чутно, але вагітність швидко прискорила цей процес, і вже за рік вона, не без задоволення, повністю розпрощалася зі своїм іміджем, зітхнула на волі й загорнулася в мякий домашній халат.
Те, що, попри взаємне прощання з іміджами, жоден із стосунків не втік і навіть не предявив претензій, остаточно переконало Олену в правильності рішення й підсилило її віру в цінність їхнього союзу.
Побут і виховання двох дітей, що народилися одна за одною, інколи сильно хитали їхній сімейний човен, але він не перевертався, а коли шторм стихав, вони знову спокійно пливли хвилями сімейного життя.
Щасливі дідусі й бабусі допомагали, як могли, на роботі вони повільно, але впевнено рухалися вгору, не забуваючи про подорожі, хобі й, звичайно, один одного, не сильно вибиваючись із середньостатистичних даних.
І ось вони вже дванадцять років у шлюбі, і за весь цей час чоловік ніколи не був помічений ні в зраді, ні навіть у найпростішому флірті з кимось, хоча Олена й не була ревнивою, тому теоретично він міг собі це дозволити без наслідків. Вона уявляла його фліртуючим і мимоволі посміхнулася, бо картинка, що виникла в голові, була кумедною й навіть жартівливою.
Справа в тому, що Оленин чоловік ще на початку стосунків, після кількох невдалих спроб хвалити звичайним способом, зрозумів, що це не його, і змінив тактику тепер він мовчки (чи може, ультразвуком, який Олена не ловила?) просто розплющував очі, як чорний дрізд.
За роки спільного життя вона навчилася розрізняти весь спектр його емоцій за ступенем округлості очей від дикого захоплення до тихого схвалення, від раптового подиву до різкого збентеження, від глибокого не
Чоловік повернувся додому й відразу, не знявши ні взуття, ні верхнього одягу, заявив: «Нам треба серйозно поговорити»