«Думай про мене, що хочеш, але довести нічого не зможеш» погрожуюче промовила свекруха, ставлячи невістку перед важким вибором.
Ну що, Оленко, слухай уважно. Можеш думати про мене що завгодно, але довести все одно не зможеш. Свідків у тебе нема, а Тарас мені вірить. Тож, якщо хочеш лишитися в нашій родині, мусиш змиритися: прибирати, готувати й тримати язика за зубами. Зрозуміло?
Оленка вийшла заміж за Тараса кілька років тому. Незабаром у них зявився син Ярослав, якому вже шість. Обоє працювали, намагаючись прогодувати сімю та не впасти в злидні.
Жили вони скромно, але дружно: Оленка вела господарство, доглядала дитину, працювала бухгалтеркою у невеликій фірмі, а Тарас був інженером. Здавалося, усе йде якнайкраще.
Але одного дня матері Тараса Ганні діагностували ішемічну хворобу серця, що потребувала постійного лікування. Жінці довелося кинути роботу, і відтоді вона повністю залежала від сина.
Оленка старалася підтримувати її як могла: після роботи завозила продукти, варила юшки. Іноди брала з собою Ярослава, бо залишити його вдома було ніз ким. У інші дні до матері навідувався сам Тарас.
Спочатку все здавалося природним. Але з часом напруга зростала. Гроші танули швидше: ліки, процедури, спеціальне харчування. Тарас мовчки віддавав частину зарплати матері, і Оленка не заперечувала. Та скоро вона помітила: на власні потреби грошей бракувало, а Тарас ніби не бачив проблеми.
То Ярославові потрібні нові черевики, то гурток подорожчав, то пралька зламалася. Все йшло не так. Оленка вже пять років не міняла зимове пальто, але замість цього чула від чоловіка:
Потерпи. Зараз головне мама.
Вона мовчала, розуміючи, що здоровя важливіше. Але в душі наростала тяжкість. Вона не знала, скільки ще це триватиме.
Одного дня, коли у Оленки був скорочений робочий день перед святом, вона почула від Ганни щось, що приголомшило її.
Того дня Оленка отримала премію. Невелику, але приємну суму, на яку не розраховувала. Вона вже уявляла, як увечері вони з Тарасом покладуть Ярослава спати, відкриють пляшку вина, накриють стола й побудуть удвох, як колись, до всієї цієї втоми й клопоту.
З цими думками вона зайшла в магазин, купила овочі, зелень, молоко. Подумала: «Завезу це Ганні, а потім додому, готуватися до нашого вечора».
У неї був ключ від квартири свекрухи на всяк випадок. Тож Оленка спокійно відчинила двері й увійшла. На кухні хтось говорив. Спочатку вона подумала, що це телевізор, але, наблизившись, завмерла на місці.
Ганна стояла біля вікна з цигаркою в руці, випускаючи дим назовні. У другій руці телефон.
Звісно, я ще довго буду удавати, хрипко говорила вона в трубку. А що мені? Син допомагає, невістка переді мною навпочіпки скаче. Від такого не відмовляюся. Дякую тобі, Марічко, що довідку мені зробила.
У Оленки все поплило перед очима. Слова пролунали, як удар. Вона відскочила, ударившись спиною об одвірок, і пакет з продуктами випав із рук. Помідори й яблука розкотилися по підлозі.
Ганна різко обернулася.
Оленко зачекай! Я все поясню! вигукнула вона, кидаючись слідом.
Але Оленка вже вилетіла за двері й майже бігом спустилася сходами. Вона навіть не помітила, як опинилася на зупинці.
Який там уже вечір вона йшла додому, не розбираючи дороги, з важкістю в грудях і порожнечею в думках. В голові крутилося лише одне: «Рік цілий рік водила нас за ніс. А чи була взагалі ця хвороба?»
Пізніше, коли Ярослав нарешті заснув після казки, Оленка покликала Тараса на кухню. Він здивувався зазвичай дружина в цей час уже ледве трималася на ногах, але сьогодні щось було не так.
Тарасе, почала вона, нам треба серйозно поговорити.
Що трапилося? спитав чоловік.
Це стосується твоєї мами.
Ти знову про гроші? Нам вистачає. Просто тобі забагато хочеться. Я ось подумав Навіщо тобі взагалі робота? Сиди вдома і доглядай за моєю мамою.
Доглядати за мамою? А ти знаєш, що Ганна почувається цілком нормально? Може, вона й взагалі не хворіла? спалахнула Оленка, більше не в силах стримуватися.
Що ти несеш?
Я нічого не вигадую. А ось твоя мама Сьогодні я зайшла до неї, а вона стояла біля вікна й курила. І з якоюсь Марічкою говорила по телефону, що та зробила їй довідку.
Тарас завмер, не знаючи, чи вірити почутому.
Почекай Цього не може бути. Марічка мамина подруга. Вона працює у поліклініці
Ось саме тому
Тарас провів рукою по обличчю.
Звісно, я не можу не вірити тобі Та й нащо тобі вигадувати? Але мати невже вона могла так вчинити?
Схоже, що так, спокійно відповіла Оленка. А грошей нам вистачало тому, що Ві
