**Щоденниковий запис**
“Геть звідси, брудна старече!” лунало йому вслід, коли його виганяли з готелю. Лише згодом усі зрозуміли, ким він був насправді але було вже пізно.
Молода адміністраторка, Наталка Семенівна, у бездоганно чистій формі, здивовано моргала, дивлячись на чоловіка років шістдесяти, що стояв перед нею. Він був у потертому светрі, від якого пахло річкою, але посміхнувся доброзичливо й попросив:
Дівчино, поселіть мене, будь ласочка, у номер люкс.
Його блакитні очі здавалися знайомими ніби Наталка десь бачила цей погляд. Але зрозуміти, звідки, не встигла. Роздратовано скинувши плечима, вона потягнулася до кнопки виклику охорони.
Вибачте, але ми не розміщуємо таких клієнтів, холодно відповіла вона, гордо піднявши підборіддя.
Таких це яких? У вас є правила за забороною гостей у робочих куртках?
Чоловік виглядав скривдженим. Не жебрак, звісно, але вигляд мяко кажучи, не вражав. Від нього віяло чимось різким, ніби кілька днів тому під ліжком забули оселедець. А ще він смів просити люкс!
Наталка лише хмикнула, оглядаючи його зверхньо: навіть на найпростіший номер у нього, мабуть, не вистачило б.
Будь ласка, не заважайте мені. Хочу прийняти душ та відпочити. Втомився жбурляти вудку цілий день.
Я вам чітко сказала тут вам не місце. Шукайте дешевший варіант. Брудний дідусь, а лізе в люкс пробурчала вона вголос.
Іван Петрович знав точно: в цьому готелі завжди є вільний номер. Він хотів заперечити, але вже підійшли охоронці, грубо схопили його за плечі й виштовхали на вулицю. Потім переглянулися й засміялися мовляв, дід захотів розкошів, а грошей не вистачило.
Діду, тобі б і за економ не розтягнути. Йди геть, поки кісток не поламали!
Іван Петрович був приголомшений такою зухвалістю. Дід?! Та йому всього шістдесят! Якби не ця проклята рибалка, він би їм показав, хто тут старий! Хотілося дати їм ляпаса, але сил не було. Зачіпатися значило потрапити в міліцію, а цього він не міг собі дозволити. Довелося стерпіти й пообіцяти собі: якщо колись стане господарем готелю, таких викине за хвилину.
Спроба повернутися закінчилася ще гірше його знову відштовхнули, погрожуючи викликати патрульних. Бурчачи під ніс, Іван Петрович сів на лавку в парку. Як так вийшло? Він просто хотів відпочити на риболовлі, а вийшло навпаки. Риба не ловилася лише дрібязок, який він відпускав. Потім пішов дощ, і на зворотному шляху він посковзнувся, опинившись у воді по пояс. Виліз ледве, але тепер увесь був у болоті, а ключі зникли.
Донька, як на лихо, поїхала у відрядження, тому додому його ніхто не впустить. Він приїхав до Оленки несподівано, хотів зробити сюрприз, але виявилося, що вона якраз збирала валізи.
Тату, вибач, що лишаю тебе. Повернуся швидше, а ти не сумуй, добре? Оленка обняла його й поцілувала у щоку.
А що мені сумувати? Піду ще раз на річку. Навіщо ж інакше сюди приїхав? засміявся він.
А я думала, ти приїхав просто до мене, насупилася вона, але одразу засміялася знала, що тато жартує.
Збираючись на рибалку, він не перевірив заряд телефону. І не подумав, що все так обернеться. Планував переночувати в готелі, поки донька повернеться. Але тепер його навіть на поріг не пустили. Хоча раніше такого ніколи не було. Хіба можна судити людину по одежі? Він не пиячив, не буйствував просто повернувся з риболовлі. Так, вигляд неідеальний і пахне водою, але хіба це причина так поводитися?
Дивлячись на розряджений апарат, Іван Петрович похитав головою. У місті в нього не було ні друзів, ні родичів. Викликати слюсаря теж не вийшло квартира була на доньку. Телефон мовчав, як могила.
Ну що, дідусю, як плани? усміхнувся він сам собі. Так його ще ніхто не називав. Дідусь? Та він ще повний сил! Його підлеглі б аж остовпіли, почувши таке.
Незнайомка, що сіла поруч, вивела його з задуми. Жінка літ пятдесяти, з добрим обличчям, простягнула йому гарячі палянички.
Бачу, ви давно тут сидите. Щось трапилося?
Він розповів про рибалку, дощ, загублені ключі й відмову в готелі.
Мабуть, вони десь на дні річки, зітхнув він. Не думав, що опинясь у такій ситуації. Все через те, що люди дивляться лише на зовнішність.
Жінка кивнула. Вона працювала в пекарні неподалік і вже кілька годин помічала, як він сидить самотній.
Я одразу зрозуміла, що ви не пияка, посміхнулася вона.
Нехай Бог боронить, хитнув головою Іван. Але сьогодні мене назвали “старим” і вигнали. Ганно Іванівно, можна ваш телефон? Хочу знайти, де переночувати. Дзвонити доньці не х
