Ти сьогодні заявив, що одружився зі мною, бо я «зручна»! Ну й що? він знизав плечима, немов говорив про погоду. Хіба це погано?
Ти що, знову в цьому старовинному халаті? Тарас скривився, застібаючи манжету сорочки, ніби готувався до параду, а не до роботи.
Олеся завмерла з чашкою кави в руках. Пара вже не піднімалася, але пальці все ще печуть хоч би раз відвести їх.
Він зручний.
Ну звісно, зручний, фыркнув він, поправляючи краватку. Як і все в тобі.
Вона опустила очі. Кава застигла, чорна й нерухома, наче маленьке розбите дзеркальце.
Тарас, ти
Що? він уже дзвонив ключами, метал брязкав об обручку.
Нічого.
Двері гримнули так, що дзвеніли бабусині порцелянові чашки.
***
Познайомилися на роботі. Вона тиха бухгалтерка з недбалим пучком, він гучний менеджер, чий сміх лунав офісом. Тарас гарно залицявся: троянди з крапельками роси, вечері в ресторанах, де він замовляв за неї стейк, не цікавлячись, що вона любить.
Ти ж не з тих, хто плаче через дрібниці? якось зауважив він на третьому побаченні, кладучи серветку їй на коліна.
Ні, усміхнулася Олеся, ігноруючи тривожний дзвіночок у душі.
От і чудово. Моя колишня постійно влаштовувала істерики
Вона не придала значення. Потім весілля, діти, хата. Усе як у людей.
Тільки іноді, коли вона вдягала сукню з відкритою спиною, він буркотів:
Тобі б щось скромніше. Це не твоє.
Або коли вона підфарбовувала губи, він кидав:
Навіщо? Все одно ніхто не бачить.
А одного разу, коли вона купила парфуми з ароматом лаванди, він поморщився:
Пахне, як у бабусі в комоді.
І вона більше не носила їх.
На день народження він подарував їй мультиварку.
Стара вже не тієї якості, пояснив він, коли вона розгортала коробку. А то постійно скаржишся, що важко готувати.
Вона подякувала. Потім довго дивилася у вікно, поки діти не покликали різати торт.
Але мовчала. Бо він був «нормальним» чоловіком. Не бив, не пив, гроші в сімю носив.
Хіба цього мало?
***
Ти мене взагалі коли-небудь любив?
Той самий вечір. Та сама розмова. Тарас відвів погляд, ніби перевіряв, чи закриті вікна.
Ну як же Ти ідеальна дружина.
Це не відповідь.
Він зітхнув, ніби пояснював дітям, чому небо синє.
Олесю, ну що ти за драма? У нас усе гаразд.
Гаразд?! голос затремтів не від сліз, а від гніву, що нарешті вирвався назовні. Ти сказав, що одружився зі мною, бо я «зручна»!
Ну і? він знизав плечима. Хіба це злочин?
Вона дивилася на нього, ніба вперше бачила: цей загар від футболу з друзями, а не від прогулянок з нею. Ця зморшка між брів не від клопоту, а від досади, що доводиться ще й розмовляти.
А Маряна?
Його обличчя здригнулося, немов хтось доторкнувся до рани.
До чого тут вона?
Ти її любив.
Так, випалив він, і в цьому слові було більше почуття, ніж за всі роки шлюбу. Але з нею неможливо було жити.
Олеся відчула, як щось ламається всередині з тихим клацанням, наче зламалася застібка на сережці.
Тобто я слухняна заміна.
Не ускладнюй, він махнув рукою, немов відганяючи муху. У нас діти. Дім. Чего тобі ще?
***
Вона вагалася.
Може, він правий? Може, кохання це розкіш, а сімя важливіша? Олеся стояла біля вікна, спостерігаючи, як дощ малює на шибці дивні візерунки. У відблиску сліди її пальців. Вона так часто тут стояла, ніби чекала, що хтось за вікном підкаже відповідь.
А Тарас Тарас жив так, ніби нічого не сталося.
Через тиждень, переконавшись, що вона знову змовкла, він і зовсім перестав стримуватися.
Знову гречка? Він покрутив виделкою в тарілці, немов шукаючи там сенс. Хоч би сметану додала.
Ти ж казав, що не любиш жирне, відповіла вона, але голос звучав як чужий.
Та й що? Відсунув тарілку з виглядом, ніба йому підсунули відходи. Маряна завжди готувала
Олеся різко підвелася. Стілець скрипнув, залишивши подряпину ще одну позначку в їхній історії.
Хочеш до Маряни? Іди!
Та годі тобі, засміявся він, і цей сміх різав гірше крику. Куди я піду? Ти ж знаєш, що мені з тобою комфортно.
У цю мить вона зрозуміла.
Він навіть не намагався її втримати. Не тому, що був упевнений у її любові, а тому, що був упевнений у її покорі.
***
Через місяць вона подала на розлучення.
Тарас спочатку не повірив. Увійшов на кухню, де вона складала дитячі речі, і завмер, ніби побачив привида
