Таточку, не йди! Любий, не покидай нас! Тату, нічого мені більше не купуй і Сашкові теж. Тільки будь з нами! Не треба ні машинок, ні цукерок. Жодних подарунків! Лише щоб ти був поруч! кричав шестирічний Данилко, обхопивши ногу батька.
Їхня мама в цю мить ридала в кімнаті. Не мала сили підвестись і вийти.
А чотирнадцятирічний Сашко стояв, стиснувши кулаки. Любов до тата боролася в ньому з гнівом.
Данилко ще малий. Не розуміє. А Сашко бачив, як мамі було боляче. Як вона вчора, стоячи на колінах, благала батька залишитись. Хоч трохи почекати, поки Данило підросте. Але сльози не допомогли.
Годі! Вставай! Не принижуйся, чуєш? Ти йому не потрібна! І я не потрібний, ніхто з нас. То хай іде! Сашко підбіг і став відтягувати брата від тата.
Сину, навіщо так? Я приходитиму, допомагатиму. Просто житиму в іншому місці. Але я вас люблю. Ми так вирішили, почав батько.
Хто вирішив? Ти сам! Думаєш, я не чув? Мама ж благала тебе! Ми ж родина. А ти йдеш! До якоїсь жінки! Вона тобі важча за нас, так? Сашко щосили стискав повіки, щоб не заплакати.
Якби тато обійняв його, поклав сумки і сказав, що це дурниця Він би кинувся йому на шию. І все пробачив. Бо це ж тато.
Який вчив лагодити велосипед, брав на рибалку, грав у футбол, читав казки на ніч. Як він може взяти і викреслити їх із життя? За що?
Данилко захлипався від плачу. Мати схлипувала за дверима. Батько глянув на них усіх і вийшов, похилившись.
І довго лунало йому вслід: “Тату! Не йди!”.
З того дня все змінилось. Сашко возненавидів батька. Відмовлявся зустрічатись, кидав назад його подарунки.
Данилко ж чекав. То під вікном сидів, то на балкон виходив дивився вдаль.
Батько просив відпустити дітей погуляти. Мати не дозволяла.
Хоча Сашко й сам не хотів. Данилко рвався до тата, але йому казали: “Тато не хоче тебе бачити”.
Їхня мати й від аліментів відмовилась би з гордістю, але жити на щось треба було.
“Замість вас кохання знайшов. Ось як буває! У чужому домі солодше! Діти йому непотрібні. Там інші будуть!” часто повторювала вона.
Сашко мовчки слухав. Данилко плакав.
Через рік батько спробував повернутись. Данилка вдома не було. Лише Сашко з матір’ю. Батько благав пробачення, казав, що помилився. Не може без них. Нема життя без дітей.
Але мати не прийняла. Це була її хвилина помсти. І Сашко не прийняв. Образа ще боліла. Місця для прощення не лишилось.
А Данилка ніхто не спитав. Він був ще зовсім малий.
Минули роки. Сашко пішов у бізнес. Данило став лікарем. Старший одружився. Молодший доглядав матір, але незабаром її не стало.
Незадовго до весілля з дитячою подругою Олесею, Данило поїхав з братом у справах до іншого міста. Вирішили взяти потяг чаювали під стук коліс.
Вони жили дружно, хоч і були зовсім різні. Сашко жорсткий,
