Ось історія, адаптована під українську культуру:
Вантажники привезли меблі в нову квартиру й остовпіли, коли впізнали в господирі зниклу зірку естради.
Васю, ти бачив, яке у нас замовлення? Шафа, диван, два крісла й стіл! А будинок без ліфта, пятий поверх! За такі гроші хай сам Сергій таскає! Микола роздратовано кинув накладну на панель вантажівки.
Та годі тобі, Колю, спокійно відповів Василь, не відводячи погляду від дороги. Сьогодні останнє замовлення, і додому. Дружина обіцяла борщу зварити.
Твоєму борщу нічого не загрожує, а от моя спина точно не подякує, зітхнув Микола, дивлячись у вікно на сірі пятиповерхівки спального району. І навіщо людям цей пятий поверх? Жили б на першому, як нормальні люди.
Зате вид з вікна, усміхнувся Василь. І сусіди зверху не топають.
Ну й романтика Слухай, а хто замовник? Микола нарешті взяв накладну, вдивляючись у дрібний шрифт. Якась Марія Андріївна Коваленко. Телефон, адреса Передплата внесена, решта при доставці. Як завжди.
Вантажівка звернула з проспекту в тихий двір, заставлений машинами. Новобудови тут межували із старими хрущовками, створюючи дивний контраст. Василь припаркувався біля підїзду пятиповерхівки з облупленою штукатуркою.
Приїхали. Ось той підїзд, він кивнув на пошарпані двері. Сподіваюся, хоча б двері у квартирі широкі, а то замучаємося шафу заносити.
Вони вивантажили візок, на який треба було складати меблі, і Микола подзвонив замовниці.
Алло, Маріє Андріївно? Доброго дня, меблева компанія «Затишок». Ми приїхали із вашим замовленням. Так, ми внизу. Добре, зачекаємо.
За кілька хвилин двері підїзду відчинилися, і на порозі зявилася жінка років сорока у простому домашньому вбранні джинсах і вільній футболці. Темне волосся було зібрано у недбалий пучок, а на обличчі мінімум макіяжу. Вона привітно посміхнулася.
Доброго дня, заходьте. Квартира пята, на останньому поверсі.
Микола з Василем почали завантажувати меблі на візок, щоб не носити кожен предмет окремо. Першим пішов диван найгроміздкіший, але не найважчий.
Зачекайте, я допоможу, несподівано запропонувала господиня, коли вони почали маневрувати у вузькому підїзді.
Та що ви, Маріє Андріївно, не турбуйтеся, відмахнувся Василь. Це наша робота.
І все ж, напол
