Повернулася додому ні чоловіка, ні його речей.
Ну чого ти на мене так дивишся? усміхнулася Маряна. Стасько просто вирішив довести мені, що він справжній хлопець. Ось і все.
Що ви кажете?
Чисту правду, доню, простягнула колишня дружина Стаса.
Я нічого не розумію розгубилася Оксана.
А! Ось і Стасько він тобі зараз усе пояснить, кивнула Маряна кудись убік.
Мати виховувала Оксану, ніжну, як квітка.
Сама Ганна Василівна була жінкою суворою, керувала невеликою лісопилкою залізною рукою.
Але з єдиною донькою ставала зовсім іншою голос мякшав, а очі сяяли ніжністю.
Так і виросла Оксана лагідною, легкою на довіру.
Жодного лиха вона не знала, ходила до звичайної школи та музичної, де вчилася грати на фортепіано.
Великою піаністкою не стала, але чудовою вчителькою так.
Залишалося лише щасливо вийти заміж, і нарешті знайшовся жених симпатичний Руслан.
Він так гарно за нею доглядав, витрачаючи свою невелику водійську зарплатню.
Такі слова говорив, так ніжно дивився в очі
Та ось матері він чомусь не сподобався.
Ледачий та дурний! вирішила Ганна Василівна.
Мамо, але я його кохаю, блакитні очі Оксани наповнилися сльозами.
Добре-добре, одразу здалася мати. Тільки житимете зі мною!
У їхній просторій трикімнатній квартирі місця вистачало всім, а новий чоловік і не заперечував адже в нього самого нічого не було.
Уважний і ніжний Руслан невдовзі після весілля показав своє справжнє обличчя: пив, гуляв, почав кричати на дружину.
У присутності тещі ще намагався стримуватися, але не дуже.
Оксана категорично не хотіла бачити його недоліків.
Рівно через девять місяців після весілля вона народила сина Євгенчика і тішилася, що тепер у них справжня родина.
Синок був слабким, потребував уваги, і Руслан ще більше злися.
Вона терпіла і вірила в краще.
Терпець урвався, коли раптово померла мати, встигнувши лише рік порадіти онукові.
Похоронами займався давній друг Ганни Василівни, Ярослав Миколайович.
Руслан у ці дні взагалі не зявлявся вдома, а коли прийшов, у передпокої його чекали валізи з речами.
Він погрожував судом і поділом майна.
Оксана мовчала.
Дякуючи Ярославу Миколайовичу той буквально виставив його за двері.
Будучи досвідченим юристом, він не допустив розподілу майна.
Більше вони з сином Руслана не бачили.
Звісно, Оксана не могла керувати лісопилкою цим зайнялися спеціалісти, яких найняв Ярослав Миколайович.
Тож родина не потребувала нічого.
Пережити втрату матері та розлучення було важко подруг і родичів у неї не було.
Зате був син, який потребував її турботи, на ньому вона й зосередилася.
Про чоловіків (Ярослав Миколайович не в рахунок) вона й думати не хотіла.
Того дня вони з пятирічним Євгенчиком вийшли з дитячої поліклініки, марно намагаючись сховатися від дощу під великою парасолькою.
Чекати в будівлі було безглуз
