**Щоденник Олени**
«Дякую, Юрку! Не знаю, що б робила без тебе», спалахнуло повідомлення на екрані.
Телефон чоловіка затремтів у її руці. Олена автоматично глянула на дисплей. Відправником була якась Марічка. На кінці тексту рожевий смайлик, ніби маленький поцілунок.
Олена завмерла. Марічка? Юрко? Могла б подумати, що це далека родичка чи колега, якби не одна деталь: чоловік ніколи не згадував цього імені. Чи, можливо, навмисно приховував?
Вона різко підняла голову. Спочатку правда, потім висновки. Але серце вже стискалося від ревнощів.
Хто така Марічка? спитала Олена, намагаючись стримувати голос.
Ігор, який спокійно пив каву, здивовано кліпнув.
Що?
Марічка, повторила вона, показуючи телефон. Хто це?
Він глянув на екран, і в його очах промайнула ледь помітна напруга. Відвів погляд і знизав плечима.
Це Марина.
Олену обурило.
Яка Марина?
Ну Моя колишня. Між нами нічого нема.
Вона поклала телефон на стіл і схрестила руки.
Колишня називає тебе «Юрком» і дякує із сердечками? Це нормально?
Ігор знову знизав плечима, наче мова йшла про дрібниці.
Так. Я дав їй грошей. Вона позичила, я допоміг.
Олена відчула, як її охоплює лють.
Ти дав гроші колишній?!
Так, що тут такого?
Що такого?! голос її став гострим. Серйозно? Ти вважаєш нормальним брати наші гроші й віддавати якійсь Марічці?
Він нарешті подивився їй у вічі.
Олено, ти робиш з мухи слона. Ми знайомі сто років. Чому б і не допомогти?
Вона засміялася, але в тому сміху не було ні граму радості.
Ти одружений, Ігор. Зі мною! Але досі турбуєшся про неї, про ту, з ким був раніше.
Він зітхнув, немов намагаючись пояснити очевидне дитині.
Ми розійшлися мирно. Вона мені не чужа.
А я чужа?
Ігор замовк. Олена похитала головою і глибоко зітхнула.
Скільки це вже триває?
Що саме?
Ваша чудова дружба.
Він відвів погляд.
Ми завжди спілкувалися. Ще до тебе. Просто не казав. Не хотів зайвих емоцій.
Олена відчула, як усередині закипає.
Тобто два роки приховував?
Не приховував! Просто не було нагоди. Я тобі не зраджую. Чого ти нерв
