Ти ж знаєш, Юрку, вона тобі сестра, а я дружина. Я вже не можу бачити, як ти забираєш від наших дітей і везеш усе Лізі.
Юрко розумів, що дружина має рацію, але не міг поступитися. Коли сестрі була потрібна допомога, він завжди був першим, ще з тих часів, коли вони були малими.
Юрчику, подай мені цвяшок, гукала семирічна Лізка, стоячи на табуретці біля старого сараю.
А навіщо він тобі? насторожився девятирічний брат.
Буду котику нову будку робити.
Знову?! Минулого разу ми її зробили, а він навіть не зайшов, а ти потім цілий тиждень ходила надута.
Цього разу буде інакше я її мякою тканиною обшию!
Так вони й росли як дві гілки одного дерева. Мама працювала на фабриці, батька рано не стало. Юрко, хоч і малий, взяв на себе хазяйські клопоти: ремонтував велосипеди, міняв крани, грів вечерю.
Юрчику, а як думаєш, я стану актрисою?
Ти вже актриса. Вчора впала, ревіла, а потім сміялась і варення їла це ж цілий спектакль.
Роки минали. Юрко вивчився на електрика, перебрався до міста, одружився з Марією.
Лізка пішла вчитися на вчительку, жила в гуртожитку, навідувала брата, коли випадала нагода.
Марія тільки зітхала:
Юрку, твоя сестра вже доросла. Чи не пора їй самостійно справлятися?
Вона мені не валіза, щоб віддати й забути, відповідав він тихо. Вона моя кров.
Після навчання Лізка поїхала працювати в село. Жила в холодній кімнаті гуртожитку зі старою плитою та мізерною зарплатою. Юрко приїжджав на кожні свята:
Казав тобі купи обігрівач.
Не на що, треба книжки для дітей купувати.
Я тобі привіз. І ще теплу куртку.
Марія не буде сваритися?
Буде. Але ти хоча б не замерзнеш.
Одного разу вона подзвонила в сльозах:
Брате я вагітна.
Ну, вітаю а чого ж плачеш?
Він пішов. Каже, «не готовий».
Йому й гірше. Тримайся. Я приїду.
Та нічого Я якось
Сестро, це навіть не обговорюється.
Він приїхав наступного дня. Привіз їжу, гроші, ковдру та дитячі речі.
Марія дуже злиться, сказав він за кухонним столом.
Я не хочу, щоб через мене були сварки
Слухай. Моя дружина хороша жінка, але не вона мене виростила.
Ти ж розумієш, це вже не просто загублений телефон
Саме тому я тут.
Юрко був поруч у найважливіший день. Тримав племінника на руках, немов найдорожчий скарб.
Як назвеш?
Данилко.
Гарне імя. Виросте буде тебе берегти, як я.
Після народження хлопчика допомагав постійно: то гроші на суміш, то ремонт, то дитячий візок. А Марія все більше мовчала.
Одного вечора вона промовила:
Юрку, я не проти, щоб ти підтримував Лізу. Але коли кожен раз це наші гроші це вже не допомога. Це збитки для нас.
Я розумію. Але не можу інакше.
А я не можу жити з відчуттям, що ми другі після неї.
Юрко мовчав. Любив і сестру, і дружину.
З часом Лізка стала на ноги. Відкрила гурток, її поважали в селі. Син ріс слухняним і добрим.
Юрко приїжджав рідше, але завжди з подарунками:
Данилку, дивись, що дядько привіз новий конструктор!
Мама казала, що ви з тіткою Марею вже літні, вам сам







