Мама певна, що моя дівчина зі мною лише через квартиру.
Ми з мамою мешкаємо у великій трикімнатній квартирі в самому серці Києва. Ця оселя дісталася нам після розлучення батьків тато пішов, залишивши нам усе. Спочатку він намагався підтримувати звязок, іноді дзвонив, питав, як у мене справи, але з роками ці розмови рідшали. Тепер він лише надсилає холодні, механічні повідомлення на свята.
Мати ж ніколи не спробувала збудувати нове кохання. На її шляху траплялися чоловіки, але жоден не протримався довше двох-трьох побачень. Можливо, вона й не хотіла, а може, просто не знайшла того, хто зміг би замінити батька.
А в мене з відносинами завжди було складно. Були зустрічі, побачення, але нічого серйозного. Я не хотів триматися за стосунки лише заради того, щоб не бути самотнім. Якщо не було іскри казав відверто. Не бачив сенсу витрачати свій чи чийсь ще час.
Але одного дня все змінилося немов у вирі дивного сну.
Я зустрів кохання свого життя.
Коли я вперше побачив Олену, я відчув це щось інше. Від першої миті між нами пройшла та рідкісна, незбагненна нитка, що звязує душі. Я тонув у її погляді, горів бажанням проводити кожну вільну мить поруч.
Олена приїхала до Києва з маленького села на Волині. Вступила до університету і відчайдушно намагалася знайти своє місце у великому місті. Вона амбітна, розумна, ніжна, і красива так, що перехоплює подих. Ми зблизилися блискавично, почали зустрічатися, і вперше в житті я відчув справжнє, палаюче щастя.
Але для матері це щастя виявилося відкритою раною, нестерпною образою.
Вона відкинула мій вибір з лютью.
Я завжди був чесний із матірю. Вона знала про всіх дівчат, з якими я колись бачився. Тому, коли я розповів їй про Олену, очікував звичайної реакції може, легкого скепсису, але й цikавості.
Натомість розгорілася буря.
Вона навіть не хотіла слухати. Щойно я згадав, що Олена не звідси, мати перебила мене, кричачи, що ця дівчина зі мною лише через статус, комфорт і, найголовніше, через нашу квартиру.
Я онімів, ніби вдарений блискавкою.
Звідки взялася така думка? Як можна так жорстко судити когось, кого ти ніколи не бачив, чийого голосу не чув, з ким не обмінявся і словом?
Мати закрилася у непримиренній ворожості до наших стосунків. Почалися сцени, крики, ридання, намагання вбити мені в голову, що я роблю найжахливішу помилку у житті. На її думку, я для Олени лише можливість оселитися у місті, і вона розібє мені серце, а потім викине, як стару ганчirку.
Я намагався захищатися, пояснював, що Олена ніколи не натякала на спільне проживання. Вона орендує власне житло, не просить у мене грошей, не чекає допомоги. Вона самостійна, звикла покладатися лише на себе.
Але мати залишалася непохитною, міцною, як скеля.
Тиск, який мене розчавив.
Спочатку я ігнорував її слова. Я вірив Олені, знав, що вона не через квартиру. Але коли тобі щодня вгризають одне й те саме сумнів починає отруювати кров.
Я почав прислухатися до отруйних шепотів матері.
Аналізував кожен жест Олени, шукав приховані наміри там, де їх не було.
Чому вона така уважна? Може, це хитрість? Чому дарує подарунки? Може, щось замишляє?
Я загнав себе на межу божевілля.
Олена, звісно, помітила, що щось не так. Питала, чи все гаразд, чи не ста
