Оксана майже весь день провела біля плити. Нарешті у двері пролунало тривале «дзинь». Родичі Тараса приїхали, порозсідалися за святковим столом.
А де мясо? запитала тітка.
Та он качка фарширована стоїть, чемно відказала Оксана.
Тітка показово встала:
Та це неможливо їсти, наше село такого не визнає. Поїхали додому.
Тарас піднявся слідом за нею:
Ну й ну Живи сама, якщо не вмієш готувати, кинув їй уїдливо й почав жбурляти речі в сумку.
***
Привіт, Ганно. Це Оксана Та Оксана! Звязок якийсь кепський… Чому дзвоню? Слухай, цього року я до вас на свята не приїду. Ні, не приїду. Чого? А навіщо? Ти з Ігорем, донька з чоловіком і малими, а я що Салатів наїмся, а потім на таксі по потрійній ціні їхати? Я вже не можу ночувати в чужих стінах, самі знаєте… Що робитиму? Та ляжу спати, й усе, промовила Оксана у трубку, намагаючись заглушити сторонні шуми.
Останні пять років після розлучення вона Новий рік та всі родинні свята відзначала саме у Ганни.
Що? Ти якраз хотіла подзвонити? Їдете… Куди? До Львова? До тітки Ігоря? Щасливої дороги… Яка проблема? Хто приїжджає? Сергій? Який Сергій? А, племінник? Алло? Та що ж це за звязок Приютити на кілька днів?… Ти ж знаєш, що я не дуже люблю сторонніх у домі. Але гаразд, раз просиш нехай заїжджає. Ех… знов перервалося, роздратовано кинула слухавку Оксана.
Посиділа, замислилась. Може, й непогано, що не доведеться свята самій справляти. Вирішила салатик усе-таки варто приготувати. Сама вона бутербродами б обійшлася, а гостя треба щось частувати. Кинула овочі варитись, дістала зелень, задумалась.
Раніше, коли з Тарасом жила, такого не було. Вже тридцятого грудня зїжджалася вся його родина з села. Кухню не впізнати: пара стоїть, жар, хоч вікна навстіж відчиняй. Холодець вариться, пироги печуться, котлети шкварчать. Оксана лише встигала тарілки розносити то холодець на балкон, то овочі на вінегрет чистити.
До приготування її не допускали після того, як вона якось раз зробила салат з пастернаком.
Тьху, що за гидота, сказала тітка Тараса, і всі погодилися.
А у вас все у майонезі плаває, аж ложка стоїть, нарікала тоді про себе Оксана.
Чоловіки з порога одразу за стіл настоянку пробують, під солоне сало. До півночі тільки-но дотягували.
З другого січня вся родина вже їхала назад, доївши все до крихти, все попили. А Оксані лишалася гора посуду й брудна підлога. Весь тиждень потім відмивала й упорядковувала квартиру. А Тарас тим часом у селі святкував, повертався похмурий і злий, додому з’являвся на третій-пятий день. Знову нарікав: мовляв, повівся на Оксану, а треба було до Віри, колишньої. Вічні докори:
Не так, не те, куховарки з тебе ніякої.
А вона терпіла. Ну не вміла вона тих страв, до яких він звик змалку жирнющих і з салом.
Скаржилася відтак подрузі дитинства Ганні. Та одного разу набридли їй Оксанині жалі, і вона вигадала план. Примусили вони разом обдзвонити родичів і попередити: все на Новий рік готує Оксана, але хай приїжджають раніше, допоможуть. Удвох вони приготували купу легких, але ситних закусок. Родичі приїхали, розсілися.
А мясо де? невдоволено перепитала тітка.
Он качка, фарширована, смиренно відказала Оксана.
А картопляне пюре? не вгавала та.
Нарешті тітка демонстративно склала серветку:
Силосу якогось наготувала! Федю, їдемо!
Всі схопилися, одягнулись, грюкнули дверима.
Ну ти й… видихнув Тарас, Бувай! кинув у спішці речі в сумку і пішов.
…Оксана опинилася сама.
Раптом з каструлі «втекло». Привела себе до тями, зняла кришку і тут знов дзвінок. Думала це Сергій. Відчинила і питає розгублено:
А де Сергій?
На порозі стояв чоловік років сорока, усміхнений:
Це я, Сергій Ігорович Довженко, племінник Ігоря. Приїхав в гості, сюрпризом, а вони до Львова помчали. Ви Оксана, так?
Вона кивнула, пробурмотіла:
Але Ганна казала про племінницю…
Може, звязок підвів, усміхнувся Сергій.
Можливо. Що ж, заходьте, раз уже завітали.
Не хвилюйтесь, у мене квиток на перше число на вечір, довго не затримаюсь.
Оксана пішла на кухню злити воду з овочів.
Що, самі одним салатиком Новий рік зустрічати будете? жартома запитав Сергій.
Вона навіть роздратовано відповіла:
Вам повний «шведський стіл» треба? Щоб олівє таз, мясо, оселедець під шубою?
Він засміявся:
Та ні, я рибу більше люблю.
У мене риби зараз немає, та й не вмію я її правильно готувати
Нічого, всміхнувся гість, одягаючись, Зараз все буде!
Не встигла вона і слова сказати Сергій вже рушив до дверей. Ситуація аж смішна стала чекала дівчину, а тут такий повен енергії чоловік.
Сергія не було півтори години. Оксана вже занепокоїлась мало що, чужа людина у великому місті. Коли нарешті пролунав дзвінок, кинулася відчиняти.
Де ви пропали? Я вже переживати почала, ледь почала було дорікати і … замовкла. В дверях зявилася пухнаста ялинка і Сергій з кількома великими торбами.
Оксана ахнула:
Навіщо?
Ну який Новий рік без ялинки? сказав Сергій і поставив дерево біля стіни.
Тільки мандаринів не вистачає посміхнулася Оксана.
Ви що! І мандарини, і ігристе, все є! зрадів Сергій. Несіть торби на кухню, готуємось!
Далі все як у доброму різдвяному фільмі разом прикрашали ялинку, готували святкові страви, жартували і сміялися. Оксана, сміючись, під наглядом Сергія чистила креветки, допомагала з карпом для запікання.
Перед дванадцятою усе було готово. Відкоркували пляшку «Артистичного» і з бульбашками у келихах зустріли Новий рік.
В Новий рік з новим щастям! чокнулись вони і випили до дна.
Півночі говорили по душах.
Я вийшла за нього, бо любила. А потім все змінилось став різкий, грубий, постійно докоряв. Я й сама не свята, але як є… А ви одружені? спитала Оксана.
Вже ні, сумно всміхнувся Сергій. Все банально: я у рейсі, вона з іншим… Приїхав і одразу на розлучення. Але досить про сумне! Давайте на брудершафт! Он у кого які дитячі історії!
Я ото з хлопчаками посперечалась, залізла на грушу над гаражами, й сама злізти не змогла. Дядько Павло з третього підїзду рятував. А вдома в кутку весь вечір стояла, сміялася Оксана.
А я в школі директору стілець приклеїв, то батько так виховував, що памятаю досі, сміявся Сергій.
Так вони до ранку згадували кумедні моменти з життя. Оксана позіхнула.
Спати вже, лагідно звелів Сергій. Я все сам приберу.
Вона пішла до кімнати і майже одразу заснула.
Прокинулась від легкого дотику Сергій стояв у дверях.
Оксано, час прощатись. Мені вже на вокзал.
Вона схопилась:
Що, вже вечір? Чому не розбудили?
Він прибрав пасмо волосся з її чола і лагідно усміхнувся:
Так солодко спали, не хотів турбувати. Але дякую за свято.
Вже на порозі Сергій зніяковіло спитав:
А можна я інколи ще навідаюся? Коли буду вільний
Оксана засяяла усмішкою:
Заїжджайте! Я чекати буду
Він поцілував її, не давши договорити, й прошепотів:
До зустрічі!
А Оксана ще довго стояла біля зачинених дверей і торкалась губ, щасливо посміхаючись. Бо ж правда: іноді знаєш людину все життя а вона тебе зраджує, а буває знайомі одну ніч, а ніби все життя. Ось вона, справжня магія Нового року. Співпадіння і раптом нове кохання та нове життя.
