Я розірвав усі звязки зі своєю родиною і вперше у житті відчуваю себе вільним.
З дитинства мені казали, що родина це найважливіше у світі. У моїх батьків було багато братів і сестер, тому я завжди був оточений дядьками, тітками та кузенами. Кожного Різдва, кожного літа ми збиралися в будинку моїх дідуся і бабусі в невеличкому селі біля Львова. Будинок завжди був наповнений сміхом, жвавими розмовами та запахом страв, які готувала бабуся. Я вірив, що ми дружня родина, і ніщо не зможе нас розєднати.
Але я надто пізно зрозумів, що це була лише ілюзія.
Після школи я не пішов одразу до університету. Фінансова ситуація в батьків була складною, і я не хотів створювати їм додаткового тягаря. Тому я вирішив пройти курси бухгалтерії, сподіваючись швидко знайти роботу і заощадити на навчання. Коли прийшов час шукати місце, я згадав про тітку Марію сестру мами. Вона працювала у великій компанії в Києві, керувала відділом кадрів. Я не просив у неї протекції, лише поради чи рекомендації.
Але вона перервала мене, навіть не дослухавши.
Я нічого не можу для тебе зробити, сухо сказала вона. У тебе немає потрібного диплома, немає досвіду, і, чесно кажучи, я не думаю, що це твоя сфера.
Я завмер. Вона навіть не спробувала мене вислухати. Вона відкинула мене, наче я був для неї чужим.
Я був у лютості. Але вирішив не здаватися. Вступив до університету і йшов вперед сам, без чиєїсь допомоги.
Через кілька місяців я знову приїхав до діда й бабусі на родинну вечерю. Щойно я переступив поріг, відчув, як змінилася атмосфера.
О, подивіться хто прийшов! Великий студент! з єхидством сказав дядько Петро. Ну що, нарешті зрозумів, що без диплома нікуди?
Весь стіл зареготав.
Все одно кине, додав кузен Андрій. Якби був розумним, піш би до університету відразу після школи, а не марнував час на якісь курси.
Я стиснув кулаки під столом і мовчав. Але всередині мене кипіло. Того вечора я зрозумів одну річ: серед них у мене немає місця.
Після цього я перестав ходити на родинні збори. Навіщо підставлятись під їхні приниження? Але одного дня мама подзвонила мені.
Я знаю, що тобі важко, сказала вона лагідно. Але родина це родина. Ти не можеш просто їх ігнорувати.
Заради неї я спробував ще раз.
Наступного разу вони знайшли новий привід мене зневажати.
Тобі вже 29, а ти досі не одружений? зі зверхністю запитала тітка Марія. Яка жінка захоче чоловіка без стабільної карєри, без власного житла, без перспектив?
Я нічого не відповів. Я працював не покладаючи рук, навчався, будував своє життя по
