Останнім часом моя донька розлучилася і з малям переїхала до нас у тісну хрущовку. Живемо ми з чоловіком у двокімнатній квартирі, і тепер тут ще й малеча. Думала, що поки донька у декреті, могла б пожити з дитиною у моєї мами. Та тепер це неможливо мама, хоча їй уже 68, вийшла заміж і тепер живе з новим чоловіком.
Коли вона подзвонила і сказала, що готується до весілля, я спочатку подумала, що це жарт. Хіба бувають шлюби у такому віці? Але це була правда. Мама довгі роки жила сама її чоловік помер двадцять років тому. Я тоді була ще молодою, тільки-но вийшла заміж і залишила батьківську домівку. Зараз ми з сімєю мешкаємо у Львові, навідуємо маму кілька разів на місяць, привозимо їй продукти на свята.
Вона, слава Богу, здорова, сама справляється з господарством. Ми з чоловіком іноді приїжджаємо, щоб допомогти з городом чи нарубати дров, а так вона все робить сама. І от тепер вона вирішила привести до себе чоловіка. Це ж зрада! Нащо вона так зробила?
Її наречений її ровесник, старий знайомий, з яким вони колись зустрічалися в молодості, а кілька років тому знову почали бачитися. На початку липня воли узяли шлюб у РАЦСі, а весілля справили в ресторані скромно, лише для найближчих.
Ми з чоловіком і дітьми не пішли. На мою думку, це сором! Нащо їй це було потрібно? Могла ж жити як жила. Я категорично проти цього шлюбу і досі не можу з цим змиритися. У мами великий будинок у селі, і тепер вони там живуть удвох.
Її новий чоловік не має ні гроша за душею лише трьох дітей і купу онуків. Нащо вона це зробила? Як вона могла так вчинити з нами? Тепер, коли вони офіційно одружені, цей чоловік має право на нашу спадщину. А ми ютимемося в цій квартирці
А тут ще й донька з онуком на шиї. Допомагаю їй доглядати малого. Син живе з дівчиною в орендованій хаті. Думала, може, донька поживе у мами, поки в декреті, але тепер цей варіант відпав.
Вже кілька місяців ми не розмовляли. Недавно дзвонила тітка з села, мамина сестра, і почала нас повчати. Каже, що ми поводимося погано, що мама теж має право на щастя. Що нам варто радіти за неї. Але як можна думати про щастя, коли йдеться про будинок, який мав би дістатися нам?
Хто знає, може, замість маминого дому ми отримаємо якогось дідуся з купою проблем та його злиденних родичів, які точно не відмовляться від своєї частки. Тому я впевнена у цій ситуації права я, а мама помилилася.
