Ніч перед світанком
Коли у Оксани почалися перейми, годинник показував без четверті третя. У хаті стояла вогка півтемрява: за вікном дрібний дощ малював на асфальті розмиті блики. Тарас підвівся з дивану раніше він не спав майже всю ніч, крутився на кухонному стільці, то перевіряв сумку біля дверей, то визирав у вікно. Оксана лежала на боці, притискаючи долоню до живота й рахуючи секунди між хвилями болю: сім хвилин, потім шість із половиною. Вона намагалася згадати дихання з відео вдих носом, видих ротом, але виходило нерівно.
Вже? запитав Тарас із коридору, голос звучав приглушено: двері спальні були прикриті.
Схоже Вона обережно сіла на край ліжка й відчула холод підлоги під босими ступнями. Перейми стали частіші.
Вони готувалися до цього моменту весь останній місяць: купили велику синю сумку для пологового будинку, склали туди все за списком, роздрукованим із сайту. Паспорт, медичний поліс, обмінна карта, запасна нічна сорочка, зарядка для телефону й навіть шоколадка «на всяк випадок». Але в цю мить навіть цей порядок здавався непевним. Тарас метушився біля шафи, перебираючи папки з документами.
Паспорт у мене Поліс Ось він А де обмінна карта? Ти не брала її вчора? Він говорив швидко й тихо, наче боявся розбудити сусідів крізь стіну.
Оксана важко підвелася й пішла до ванної їй треба було хоча б умитися. Там пахло милом і трохи вологими рушниками. У дзеркало дивилась жінка із темними колами під очима й розкуйовдженим волоссям.
Може, викричимо таксі одразу? покликав Тарас із коридору.
Давай Тільки перевір ще раз сумку
Вони обидва були молоді: Оксані двадцять сім, Тарасу трохи за тридцять. Він працював інженером-конструктором на місцевому заводі, вона до декрету викладала англійську в школі. Хата була маленькою: кухня-вітальня й спальня з видом на проспект. Все нагадувало про зміни: дитяче ліжечко в куті вже зібране, але в ньому лежить стопка пелюшок; поруч коробка з іграшками від друзів.
Тарас замовив таксі через додаток звичний жовтий значок зявився на екрані телефону майже миттєво.
Машина буде через десять хвилин
Він намагався говорити спокійно, але пальці тремтіли над екраном.
Оксана натягнула худі поверх нічної сорочки й пошукала зарядку для телефону: індикатор показував вісімнадцять відсотків заряду. Вона засунула кабель у кишеню куртки разом із рушником для обличчя раптом знадобиться дорогою.
У передпокої пахло взуттям і трохи вологим піджаком Тараса його сушили після вчорашньої прогулянки.
Поки вони збиралися, перейми ставали помітнішими й трохи частішими. Оксана намагалася не дивитися на годинник: краще рахувати вдихи-видихи й думати про шлях уперед.
Вони вийшли у підїзд за пять хвилин до призначеного часу: чергове світло кидало бліду пляму біля ліфта, звідки тягнуло протягом знизу догори. На сходах було прохолодно; Оксана щільно закрила куртку й притиснула до себе папку з документами.
Унизу біля підїзду повітря було вологе й прохолодне навіть для травня: краплі дощу стікали по козирку над дверима, рідкісні перехожі поспішали геть по тротуару, кутаючись у куртки або затягуючи капюшони глибше.
Машини у дворі стояли безладно; десь у далечині лунав глухий стук мотора ніби хтось прогрівав двигун перед нічною зміною. Таксі запізнювалося вже пять хвилин; точка прибуття на мапі пересувалася повільно: водій явно петляв між дворами або обїжджав якусь перешкоду.
Тарас нервово перевіряв телефон кожні півхвилини:
Пише: «Дві хвилини». Але він чомусь обїжджає зайвий квартал Може, ремонт?
Оксана сперлася на перила ґанку й намагалася розслабити плечі. Вона раптом згадала про шоколадку: засунула руку у бічну кишеню сумки й переконалася вона там. Дрібниця, а приємно відчувати щось знайоме серед усієї цієї метушні.
Нарешті фари виникли з-за рогу будинку: білий «Рено» уповільнив хід перед підїздом і акуратно зупинився біля самих сходів. Таксист вийшов назустріч сам чоловік років сорока пяти з втомленим обличчям і короткою борідкою; він швидко відчинив задні двері й допоміг Оксані розміститися на сидінні з усім багажем.
Доброї ночі! Пологовий будинок? Все зрозумів! Пристебніться обовязково
Він говорив жваво, не надто голосно; рухи були зібрані, але без зайвої метушні. Тарас влаштувався поруч із Оксаною позаду водія; двері захлопнулися трохи голосніше, ніж зазвичай усередині машини запахло свіжим повітрям, змішаним із залишками кави з термокружки біля гальма.
Виїхавши з двору, вони одразу потрапили у невелику пробку: попереду горіли аварійні вогні дорожньої техніки робітники перекладали асфальт просто вночі під рідкісними ліхтарями. Таксист увімкнув навігатор голос
