**Сезон довіри**
На початку травня, коли трава вже набрала соковиту зеленість, а по ранках на шибках веранди ще виступала роса, Марія та Тарас вперше серйозно задумались: може, спробувати здати дачу самотужки, без посередників? Рішення дозрівало не один тиждень друзі розповідали про комісії, на форумах траплялися скарги на рієлторів. Але головним було інше: їм хотілося самі вирішувати, кому довірити будинок, де минули останні пятнадцять літніх сезонів.
Та ж дача це не просто квадратні метри, Тарас обережно підрізав сухі гілки малини, косившись на дружину. Хотілося б, щоб люди ставилися з повагою, а не як до готелю.
Марія витирала руки об рушник, стоячи біля ґанку, і кивнула. Цього року вони вирішили залишитися в місті довше у доньки починався важливий етап у навчанні, і Марії довелося б допомагати. Будинок стояв би пусткою майже все літо, а витрати на утримання нікуди не дівалися. Виходило, що здати найрозумніше.
Ввечері, після вечері, вони разом пройшлися кімнатами звичний маршрут, але тепер з новим поглядом: що треба прибрати, що сховати, щоб не спокушати чужих людей зайвим. Книги та родинні фото склали в коробки й віднесли на антресолі, постільну білизну залишили свіжу, складеною стопкою. На кухні Марія перебрала посуд, залишивши лише найнеобхідніше.
Давай усе зафіксуємо, запропонував Тарас, дістаючи телефон. Вони зробили фото кімнат, садових меблів, навіть старого велосипеда біля сараю про всяк випадок. Марія записувала дрібниці: скільки каструль, які покривала на ліжках, де лежить запасний комплект ключів.
Наступного дня, коли перед обідом зачастив перший травневий дощ і по ділянці розлилися калюжі, вони виклали оголошення на сайті. Фото вийшли світлими: через вікна було видно, як за парником уже тягнулися кущі помідорів, а вздовж стежки до хвіртки густо цвіли кульбаби.
Очікування перших відгуків було тривожним і водночас радісним ніби напередодні приїзду гостей, коли все готове, але невідомо, хто зайде у двері. Дзвінки посипалися швидко: хтось питав про Wi-Fi і телевізор, хтось чи можна з собакою чи дітьми. Марія намагалася відповідати чесно й докладно сама колись шукала житло і знала, яку ціну мають дрібниці.
Перші орендарі приїхали наприкінці травня. Молода пара з дитиною років семи та собакою середнього розміру по телефону запевняли, що пес «зовсім не гавкає». Договір підписали на місці звичайний папірець з паспортними даними та умовами оплати. Марія хвилювалася: формально договір був неофіційним, але для них це було логічно на сезон більше нічого не потрібно.
Перші дні пройшли спокійно. Марія приїжджала раз на тиждень перевірити город і полити помідори в парнику заодно привозила свіжі рушники чи хліб із міста. Орендарі були ввічливими: дитина махала їй з вікна кухні, собака зустрічала біля хвіртки.
Але через три тижні почалися затримки з оплатою. Спочатку пояснювали забудькуватістю чи помилкою банку, потім зявилися відмовки про непередбачені витрати.
Ну навіщо нам ці нерви Тарас гортав переписку в телефоні ввечері на кухні. За вікном сонце вже ховалося за яблунями, залишаючи на підлозі золоті смуги.
Марія намагалася домовитися по-доброму: нагадувала ненавязливо, пропонувала перевести частину суми пізніше. Але внутрішня напруга зростала після кожного розмови залишався присмак незручності та безглуздої втоми.
До середини червня стало зрозуміло: орендарі збираються виїжджати раніше терміну і залишають частину грошей несплаченою. Коли вони поїхали, дача зустріла їх запахом сигарет на ґанку (хоч просили не палити всередині), сміттям під верандою та плямами від фарби на кухонному столі.
Ось тобі й «зовсім не гавкаючий» пес Тарас дивився на подряпані двері комори.
Вони мовчки прибирали майже цілий день: виносили сміття, відмивали плиту, несли старі рушники в прання. Полуниця біля паркану вже наливалася кольором; між справами Марія зірвала жменьку ягід прямо з грядки солодкі, трохи теплі після дощу.
Після цього випадку довго обговорювали: чи варто взагалі продовжувати? Може, краще звернутися до агентства? Але думка, що хтось інший буде розпоряджатися їхнім будинком або брати відсоток за просту передачу ключів, здавалася неправильною.
До середини літа спробували знову: тепер обирали орендарів обережніше, просили передоплату за місяць і детальніше пояснювали свої правила.
Але новий досвід виявився не кращим за попередній: сімя з двох дорослих та підлітка приїхала лише ввечері суботи й одразу запросила гостей «на пару днів». Насправді шумні компанії затрималися на майже цілий тиждень: вночі у дворі голосно сміялися та смажили шашлики.
Марія кілька разів телефонувала просила дотримуватися тиші після одинадцятої; Тарас приїжджав перевірити ділянку й знайшов порожні пляшки під
