За вікном раннє літо довгий день, зелене листя лягає на шибки, ніби навмисне затуляючи кімнату від зайвого світла. Вікна в хаті розчинені навстіж: у тиші чути пташині співи та рідкісні дитячі голоси з подвіря. У цій хаті, де кожна річ давно знайшла своє місце, живуть двоє сорокапятирічна Марія та її син, сімнадцятирічний Андрій. Цього червня все здається трохи інакше: у повітрі не стільки свіжість, скільки напруга, яка не розвіюється навіть від вітру з вікон.
Ранок, коли прийшли результати ЗНО, Марія запамятає надовго. Андрій сидів за кухонним столом, втупившись у телефон, плечі його були стиснуті. Він мовчав, а вона стояла біля плити, не знаючи, що сказати. Мамо, не вийшло, нарешті промовив він. Голос був рівний, але в ньому відчувалася втома. За цей рік втома стала звичною для обох. Після школи Андрій майже не виходив гуляти: готувався до іспитів сам, ходив на безкоштовні заняття у ліцеї. Вона намагалася не тиснути: приносила чай з мятою, іногда сідала поруч просто помовчати. Тепер все почалося знову.
Для Марії ця новина як холодний душ. Вона знала: перескладання можливе лише через школу, доведеться знову проходити всі формальності. Грошей на платні курси нема. Батько Андрія давно живе окремо і участі не бере. Ввечері вони з сином мовчки вечеряли кожен думав про своє. Вона прокручувала в голові варіанти: де знайти недорогих репетиторів, як переконати Андрія спробувати ще раз, чи вистачить у неї сил підтримувати його і себе.
Андрій у ті дні був немов на автопілоті. У кімнаті стопка зошитів біля ноутбука. Він знову перегортав тести з математики та української ті самі завдання, що розвязував навесні. Іногда дивився у вікно так довго, що здавалося ось-ось піде. На запитання відповідав коротко. Вона бачила: йому боляче повертатися до того самого матеріалу. Але вибору нема. До університету без ЗНО не вступиш. Отже, треба готуватися знову.
Ввечері наступного дня вони разом обговорювали план. Марія відкрила ноутбук і запропонувала пошукати репетиторів.
Може, спробуємо когось нового? обережно запитала вона.
Я сам впораюся, буркнув Андрій.
Вона зітхнула. Знала: він соромиться просити допомоги. Але одного разу вже спробував сам і ось результат. У цю мить їй захотілося просто обійняти сина, але вона стрималася. Замість цього акуратно підвела розмову до розкладу: скільки годин на день він готовий займатися, чи треба міняти підхід, що було найважчим навесні. Поступово розмова стала мякшою обидва розуміли: назад дороги нема.
Через кілька днів Марія обдзвонила знайомих і шукала контакти вчителів. У шкільному чаті знайшла жінку Наталію Петрівну, яка займалася підготовкою з математики. Домовилися зустрітися на пробне заняття. Андрій слухав крізь сон; він все ще тримався насторожено. Але коли ввечері мати принесла йому список потенційних репетиторів з української мови та історії, він неохоче погодився разом переглянути анкети.
Перші тижні літа минули у новій рутині. Вранці сніданок за спільним столом: вівсянка, чай із лимоном або мятою; іногда на тарілці зявлялися ранні ягоди з ринку. Потім репетитор з математики: заняття проходили онлайн або вдома залежно від розкладу вчителя. Після обіду коротка передишка і самостійна робота над тестами. Ввечері обговорення помилок або дзвінки репетиторам з інших предметів.
З кожним днем втома зростала у обох. До кінця другого тижня напруга стала помітнішою навіть у дрібницях: хтось забував купити хліб або вимкнути праску, хтось дратувався через дурниці. Одного вечора за вечерею Андрій різко кинув виделку на тарілку:
Навіщо ти мене контролюєш? Я вже дорослий!
Вона спробувала пояснити: їй важливо знати його розклад, щоб допомогти організувати день. Але він лише мовчав і дивився у вікно.
Ближче до середини літа стало зрозуміло: колишній підхід не працює. Репетитори були різними хтось вимагав зубріння, хтось давав складні завдання без пояснень; іноді після занять син виглядав зовсім змученим. Вона бачила це і злилася на себе: може, даремно тиснула? У хаті до вечора ставало духко; вікна відчинені навстіж, але легше не ставало ані тілу, ані душі.
Пару разів вона намагалася заговорити про відпочинок чи спільні прогулянки щоб змінити обстановку хоч ненадовго. Але частіше розмова зривалася на суперечку: то йому здавалося безглуздим витрачати час на вулицю, то вона починала перераховувати прогалини у знаннях і плани занять на тиждень уперед.
Одного вечора напруга досягла межі. День був особливо важким: репетитор дав Андрію складний пробник з математики, результат вийшов гірший, ніж очікувалося. Він повернувся додому похмурий і одразу замкнувся у своїй кімнаті. Пізніше мати почула тихе стукання у двері й обережно зайшла.
Можна? запитала вона.
