Під час вечірньої прогулянки з собакою двоє чоловіків зупинилися біля старшокласниці й грубо запропонували їй «пройтися разом».
Такого свого пса Оленка ще ніколи не бачила: у його очах палав гнів, а ікла загрозливо блиснули. Перш ніж вона встигла зрозуміти, що відбувається, пес уже кинувся на чоловіка, який схопив дівчину за руку, звалив на землю й навис над нею, муркотячи, наче темна тінь.
Коли Оленці виповнилося сім років, батьки виділили їй просторий світлий кімнату. Але дівчинка категорично відмовлялася спати там сама. Щовечора хтось із батьків то мама, то тато лягав поряд, допоки вона не засинала. А коли прокидалася вночі й бачила, що нікого нема, забирала подушку й ковдру й переходила до батьків. Ні благання, ні розумні розмови не допомагали нічого не змінювалося, хоч дівчинка й підростала.
Так тривало, аж поки одного дня рішення не зявилося перед нею у вигляді білого пухнастого клубочка, який спочатку перелякано підскочив, а потім одразу ж залишив пляму. Придивившись, Оленка зрозуміла: це був чарівний цуценя, таке солодке й беззахисне, що вона одразу скрикнула: «Мамо, давай залишимо його!» Почалися торги: добре вчитися, прибирати в кімнаті, самостійно виводити собаку на прогулянки й спати у своїй кімнаті без батьків. Перші три умови Оленка прийняла без вагань, а ось з останньою трохи задумалася та потім усміхнулася: «Адже тепер я не буду сама!»
Так у будинку зявилася Ціця на паперах весті, але за характером була справжньою панночкою з твердою волею. І що дивно Оленка виконувала обіцянку. З появою Ціці вона почала спати у своїй кімнаті, а собака стала її вірним другом і вночі, і вдень.
Ціця була справжньою красуню: доглянута, знала собі ціну, поводилася як істинна аристократка. Інших собак майже не помічала, але до дітей, які завжди хотіли її погладити, ставилася терпляче, навіть з легким зверхнім виразом ніби приймала їхню похвалу. Зате якщо інший пес наближався, вона миттєво показувала зуби й обурено гавкала.
Щоб виправити поведінку Ціці, мама з Оленкою записалися до школи для собак і три тижні старанно відвідували заняття. Але або інструктор був недостатньо досвідчений, або Ціця була занадто самостійною ніяких змін не сталося. Фахівець зробив висновок: «Вона вважає вас своєю зграєю. Іншого їй не потрібно.» Що ж вони й так чудово ладнали втрьох.
Для прогулянок Оленка з Ціцею обирали пустир за будинком. Колись там стояли бараки, але їх давно знесли залишилися лише залишки фундаментів і дикі фруктові дерева. А
