Не хотіла жити з невісткою, але довелося
Ганна Михайлівна витерла руки об фартух і знову зазирнула у духовку. Шарлотка з яблуками вже румянилася з одного боку, але ще не була готова. А за вікном вже скрипнула калітка повертаються невістка, син і онук.
Бабусь! почувся дзвінкий голосок чотирирічного Олежка, і Ганна Михайлівна мимоволі посміхнулася. Заради цього голосу вона готова терпіти все, навіть сусідство з Оленою, своєю невісткою.
Мам, ти знову цілий день коло плити? Андрій, її син, увійшов у кухню, поцілував матір у щоку й одразу потягнувся до гарячої шарлотки.
Руки! ляснула його по пальцях Ганна Михайлівна. Спочатку помий.
Ганно Михайлівно, ви ж обіцяли сьогодні відпочивати, на порозі зявилася Олена з пакетами. Ми ж домовилися: я готую вечерю, а ви спочиваєте.
Ганна Михайлівна стиснула губи. От знову вказує, що робити у власній хаті.
Я відпочиваю, коли печу, сухо відповіла вона. Та й що поганого в тому, щоб пригостити онука?
Олена зітхнула й мовчки почала розкладати продукти. Андрій кинув на матір попереджуючий погляд, мовляв, знову починаєш? Ганна Михайлівна зробила вигляд, що не помітила.
Олежку, йди мий ручки, питимемо чай із бабусиною шарлоткою, покликала вона онука, навмисно ігноруючи невістку.
А колись у неї було своє життя. Власна хата, де вона була господинею. Подруги заходили на чай, у палісаднику цвіли її улюблені півонії, а ввечері вона дивилася серіали, зручно влаштувавшись у кріслі. Але все зруйнувалось у мить, коли стався той проклятий пожеж.
Ганна Михайлівна досі памятала запах гару, крики сусідів, виття пожежних машин. Вона стояла на вулиці в ночній сорочці, накинувши чийсь піджак, і дивилася, як полумя пожирає її дім. Тридцять років життя перетворювалися на попіл.
Не хвилюйся, мам, тоді казав Андрій, обіймаючи її. Поживеш у нас, доки не впораємося з документами та страховкою.
“Поживеш у нас” розтягнулося на місяці. Маленька двокімнатна квартира сина, невістки й онука стала її вимушеним прихистком. Вона спала на розкладалці у вітальні, складала її зранку й завжди відчувала себе зайвою.
Бабусю, я тобі допоможу тісто місити! Олежко повернувся з мокрими руками й сяючими очима.
Наступного разу, сонечко, посміхнулася Ганна Михайлівна. Шарлотка вже готова, бачиш?
А я хочу зараз щось спекти!
Не сьогодні, Олежку, втрутилася Олена. Бабуся втомилася. До того ж уже пізно, скоро вечеря.
Ганна Михайлівна кинула на невістку незадоволений погляд. Знову командує. Знову вирішує за неї.
Нічого я не втомилася, заперечила вона. І з онуком можу проводити час скільки заманеться.
Мам, Андрій втомлено потер перенісся. Давай не будемо знову…
А що я такого сказала? Ганна Михайлівна розвела руками. Хіба я не маю права проводити час із онуком?
Маєте, звісно, Олена намагалася говорити спокійно, але Ганна Михайлівна бачила, як побіліли суглоби її пальців, що стискали пакет із молоком. Просто ми домовлялися про режим для Олежка. Памятаєте?
Це мій онук! Ганна Михайлівна відчула знайоме роздратування. І я краще знаю, що для нього добре. Я свого сина виростила, до речі, і нічого нормальний чоловік вийшов.
Мам! Андрій ударив долонею по столу. Годі!
Олена мовчки вийшла, Олежко притулився до бабусі, а Ганна Михайлівна відчула, як до горла підступають сльози.
Вона ніколи б не переїхала до них за власною волею. Але вибору не було. Грошей від страховки ледь вистачило на погашення кредиту за згорілий дім. Нова оселя була їй не по кишені, а на оренду не вистачало пенсії.
Андрійку, я ж не спе
