Ключ брязкнув у замку, і Оксана, ступаючи навшпиньки, промайнула у квартиру. У передпокої панувала пітьма, лише з кухні пробивався тонкий промінь світла. Батьки знову не спали, хоча північ давно минула. Останнім часом це стало звичкою довгі нічні розмови за зачиненими дверима. Зазвичай тихі, але іноді переростали у приглушену суперечку.
Оксана зняла туфлі, поклала сумку з ноутбуком на полицю й непомітно пройшла до своєї кімнати. Їй не хотілося пояснювати, чому затрималася, хоч причина була вагомою проект на роботі не клеївся, а дедлайни тиснули.
Крізь стіну долинали приглушені голоси.
Ні, Андрію, я більше не можу, мама говорила тихо, але в голосі відчувалося роздратування. Ти ж обіцяв ще минулого місяця.
Олю, зрозумій, зараз не час, батько, схоже, знову шукав виправдання.
Оксана зітхнула. Останнім часом батьки постійно про щось сперечалися, але при ній робили вигляд, що все гаразд. Звичайно, їм уже за пятдесят, вона давно виросла, але все одно було неприємно усвідомлювати, що в їхніх стосунках щось не так.
Вона роздяглася, умилася й лігла під ковдру, але сон не йшов. Думи кружляли навколо одного й того самого. Брат Оксани, Тарас, жив окремо, у іншому місті, й рідко приїжджав. Якщо батьки вирішать розлучитися хто з ким залишиться? Кому дістанеться квартира? І чому вони приховують свої проблеми?
Голоси за стіною не стихали. Оксана простягнула руку до тумбочки й намацала навушники хотілося заглушити чужі таємниці музикою. Рука зачепила телефон, і той впав на килим. Піднімаючи його, Оксана випадково відкрила диктофон. Палець застиг над екраном.
А що, якщо… записати їхню розмову? Просто щоб дізнатися, що відбувається, а не гадати. Адже якщо вона спитає прямо, вони, напевно, відмахнуться, скажуть, що все нормально.
Совість кольнула неприємним холодком. Підслуховувати погано, тим більше записувати. Але з іншого боку це її батьки, її родина. Вона має право знати, якщо щось серйозне.
Наважившись, Оксана увімкнула диктофон, поклала телефон ближче до стіни й накрилася ковдрою з головою.
Вранці, збираючись на роботу, вона помітила, що й батько, і мати виглядали невиспаними. За сніданком вони майже не розмовляли, лише обмінювалися формальними фразами.
Ти учора пізно повернулася, помітила мама, наливаючи чай. Знову затрималася на роботі?
Так, проект допилювали, кивнула Оксана. А ви чого не спали?
Та так, фільм дивилися, відмахнулася мама, навіть не глянувши на доньку.
Батько втопився в газеті, вдаючи, що дуже захоплений статтею.
Сьогодні не чекай мене на вечерю, сказав він, не підводячи очей. Переговори з клієнтами, можу затриматися.
Мамі стиснуло губи, але вона мовчала.
Усю дорогу до офісу Оксана боролася зі спокусою послухати нічний запис. Але в метро було занадто людно, і соромно якось. Вирішила відкласти до вечора.
День тягнувся нескінченно. Нарешті, повернувшись додому, Оксана виявила, що мами нема записка повідомляла, що вона пішла до подруги й повернеться пізно. Батько, як і обіцяв, затримувався на роботі. Ідеальний момент.
Забравшись із ногами на диван і вмостившись у плед, Оксана натиснула кнопку відтворення.
Спочатку були чутні лише уривки фраз, потім запис став чіткішим.
…скажемо Оксані? голос батька звучав схвильовано.
Не знаю, зітхнула мама. Боюся, вона не зрозуміє. Адже стільки років минуло.
Але вона має право знати.
Звичайно, має, але як пояснити, чому ми стільки років мовчали?
Оксана завмерла. Про що вони? Яку правду від неї приховують?
А памятаєш, як усе починалося? раптом запитав батько, і в його голосі прозвучала усмішка.
Ще б пак, усміхнулася мама. Я думала, це ненадовго, а виявилося на все життя.
Зате яке життя вийшло, хмикнув батько. Хоч часом було нелегко.
Особливо коли зявилася Оксана.
Серце дівчини стиснулося. Що значить «особливо»? Вона була небажаною дитиною? Чи справа в чомусь іншому?
Але ми впоралися, продовжив батько. І вона виросла чудовою.
Так, у маминому голосі звучала гордість, і Оксана трохи розслабилася. Тільки тепер нам треба вирішити, що робити далі. Я втомилася від цього подвійного життя, Андрію.
Подвійного життя? Оксана похолола. Невже в когось із них роман на стороні? Чи вони обидва зраджують один одному? Від цієї думки зробилося нудно.
Олю, давай все-таки дочекаємося приїзду Тараса. Все обговоримо разом, з усією родиною.
Добре, згодилася мама. Але після цього жодних відстрочок. Або ми все змінюємо, або… не знаю, що тоді.
Запис
