Ну що, господарю, рушаймо на нове місце. Житимеш у мене, хоч квартира й однокімнатна, але як-небудь помістимося.
Боже, мені вже тридцять вісім, живу сама. За все життя нікому зла не заподіяла, грубого слова не сказала. Усе, що маю заробила сама: і квартиру, і дачу.
Не можу скаржитися батьки допомагали, як могли, я в них пята, наймолодша. Є дві подруги з юності, але бачимось рідко вони заміжні.
Не люблю, коли їхні чоловіки, підпивши, починають буркотати про те, як би мені «скрасити самотність», та ще й так, аби дружини не чули. Довелося кожному дати ляпаса й наочно пояснити, що чоловік подруги для мене не варіант. Дякувати Богу, зрозуміли.
На хвилинку замовкла, Оксана з сумом глянула у вікно. За склом зовсім інше життя: хтось радіє, хтось страждає, як вона. Звернувшись до ікони, промовила:
Ніколи нічого не просила, а тепер благаю: пошли мені, Господи, те, що людям не до ладу. Втомилася від самотності. Дай звірятко, бездомну людину, чи може сироту яку.
Боязка я, Господи, нерішуча. Усі вважають мене похмурою, замкнутою, а я просто не знаю, що сказати, щоб не сміялися. Батько завжди наказував: «Дивись, доню, бережи себе, аби нам сорому не було». Отак і живу. Допоможи, настав на шлях істинний. Амінь.
Неділя. Ранок. У будинку навпроти рідкісні вікна світяться. Вперше щиро помолилась, і, коли відійшла від ікони, на щоках відчула дві доріжки від сліз, які так довго тримала в собі.
Витерла їх рукавом, підхопила важкі сумки з провізією, фарбою та іншими дрібницями, вийшла з квартири.
Моя радість дача. Там я не самотня: і працюю, і з сусідками через паркан про врожай балакаю.
Сумки аж руки відтягують, але добре, що зупинка недалеко. На ній нікого стою сама майже годину. Повз проїхав один дачний автобус, другий усі переповнені. Якщо й третій не зупиниться повернуся додому, значить, не судилося сьогодні на дачу потрапити.
Аж раптом диво: автобус, хоч і повний, зупинився, викинувши пяного пасажира зі скандалом, і мене запросили зайти.
Легко сказати втиснулась у натовп, двері ледве зачинилися, стискаючи мене. Від духоти й суміші запахів мало не знепритомніла.
Через сорок пять хвилин я на рідній дачі. До третьої години спина як копчений окіст, а спереду вся в землі. Повертаюся до будиночка, ледве переставляючи ноги. Диво, як добре!
Кинула погляд у дзеркало, швидко вмилася, вирішила трохи відпочити перед телевізором.
Заснула, наче впала. Прокинулась серед ночі. Телевізор ще працював вимкнула, завела будильник і знову лігла. Але сон не йшов. Крутилась-вертілась, згодом встала, зварила собі обід на завтра.
Працювала два дні, потім знову вирушила на дачу. Увійшовши в будиночок, остовпіла: чайник гріється, улюблена чашка з цукром і чаєм на столі.
Не вірила очам торкнулася чашки, потім вийшла надвір. Погляд упав на паркан. Пофарбований?! Хто? Невже мама приїжджала? Підійшла, торкнулася фарба ще свіжа.
Це не вона. На сусідній ділянці мелькнула хустка баби Гал
