Мамині і сестрині місце у житті Олени було на першому плані. Олено, досить вже грати незважаючи на себе, давай спокійно поговоримо й усе зясуємо.
Що б ти там не вигадувала, запевняю, нічого страшного не сталося. Ми вже не пятирічні діти, щоб
Голос Володимира за дверима дитячої кімнати змусив Олену і десятирічного сина Савка подивитися один на одного й одночасно похитати головами.
Знаєш, я його ненавиджу за те, що він постійно перекручує все так, ніби ми марно переживаємо.
І просто так ображаємось, сам того не підозрюючи, хлопець озвучив думки Олени.
Тоді вона кивнула сину, розташувалась на дивані зручніше і вклала в вуха навушники, щоб не чути ласкавий, докорливий і заохочувальний тон за дверима.
Адже саме тому, колито, вона полюбила Володимира. Здавалося, чоловік зможе розвязати будьякий конфлікт дипломатично.
А хто ж знав, що в його розумінні «дипломатія» це «прогнути під себе і власні інтереси, викинувши співрозмовника в образ недорослого, незрілим».
Якщо Олена ще готова була терпіти такі трюки задля спільного дитинства, то таке ставлення до сина вона Володиму не дозволить.
День народження Савка показав, що Володимир цінує власну дитину не більше ніж копійку.
Так, колись він ставив Олену на друге місце заради матері й сестри, виправдовуючи це «жінкамамаодна». Але таке ставлення до сина було непрощенним навіть для такої терплячої натури, якою була Олена.
Вони домовились про святкування за місяць до події. Забронювали столик у улюбленому кафе «Кавярня на Площі» з дитячою ігровою залою, запросили трьох найкращих друзів Савка з родинами, узгодили меню й замовили торт.
Що могло піти не так? У найгіршому випадку хтось із гостей захворіє і не прийде; це неприємно, та ми ж люди, розуміємо один одного і скарги не буде. У ще гіршому випадку захворіє іменинник, і частина грошей за бронювання зникне, а торт, можливо, віддадуть друзям. Але Савко був здоровий, тому його організм не підвів. Друзі зранку підтвердили, що будуть, мов на штик.
Лише коли вся сімя вже готувалась у святкові вбрання, Володимир відповів на дзвінок сестри й одразу почав переодягатись у «непарадний» одяг.
І куди це ти намислився? можна було зрозуміти претензію в голосі Олени, знаючи історію їхніх стосунків.
Володимир у житті мав три жінки маму, сестру і Олену, саме в такому порядку значущості. Не вперше Олена спостерігала, як чоловік проводить вихідний, допомагаючи матері в городі, ходячи з нею по магазинах. Якщо в матері не було справ для сина, активізувалась сестра, якій «брат» потрібен був для важкої роботи по дому.
Коли Оля лише познайомилась з Володимиром, вона вважала його турботу про родичок добрим знаком: «Як чоловік ставиться до матері, так і до дружини буде». Однак це не працювало. Поки чоловік мчав по місту, задовольняючи прохання близьких, у власному домі текли крани, скрипіли двері, і наростала «чоловіча» робота, яку Олена зрештою довела до майстрів, плюнувши на обіцянки «завтра все зробимо».
Володимир здавався легше, коли зрозумів, що його вже не докучають проханнями. Олена звикла до постійної відсутності чоловіка, навіть знаходила задоволення в самоті. Останнім часом Володимир скаржився, що вона стала холоднішою, ніби байдужою до його присутності чи відсутності. Олена ж вже не шукала, навіщо активізуватись, коли «обєкт» зявляється лише на мить. Коли дзвонив телефон, він, сховавшись: Так, мамо, вже йду.
Вона краще зайнялася шиттям шарфа чи переглядом улюбленого серіалу, бо це приносило душі більше спокою, ніж «подружнє» спілкування.
А коли в день народження Савка Володимир зібрався їхати до сестри, Олена не витримала. Сестра, ніби, просила допомоги з переїздом, а день народження можна було перенести. Олена підвищила голос, крикнувши, що у нього є тиждень, щоб усвідомити помилки і придумати, як виправити провинність.
Того тижня вона розмірковувала, готуючись морально до розриву. Розлучення для неї було важким кроком, навіть підсвідомо неприйнятним. Якби вона була менш привязаною, можливо, кинула б шлюб вже після першої ночі, коли Володимир цілий ранок сидів з мамою в телефоні, бо йому нудно і самотньо
Сидячи на вокзалі поруч з ним, Олена уже не чекала, що чоловік зникне. Однак вона не простила сину образи. Супруга провела цілий тиждень, намагаючись пояснити Олені й Савку, що вони помиляться, а потім, з чистою совістю, подала документи на розлучення і вигнала Володимира з їхньої спільної квартири до його люблячої мами.
Наступні вісім років вони майже не бачили колишнього чоловіка і «люблячого» батька. Він сплачував аліменти, а на день народження Савка зявлявся лише раз на рік, іноді не в сам день, а «пізніше, через пару тижнів». Хлопець швидко відв’язався, перестав чекати, а бажання спілкуватись майже згасло. Та коли Савко досяг двадцяти восьми років, у нього зявилося спонтанне бажання поговорити з батьком, і Володимиру знайшлися претензії до колишньої дружини.
Ти могла б згладити наші розбіжності, пояснити, що для дитини важливі обидва батьки, що треба любити батька, а не лише вимовляти «пробач», намагався розгортати довгу тираду Володимир, стоячи біля будинку Олени. Він хотів схопити її, щоб виголосити все, що накопичилось.
Куди ти підеш? Ти мав вісім років, щоб налагодити стосунки, а ти лише збільшував розрив, відповіла Олена, вже не так слухняна, а часто відправляла співрозмовника кудись подалі. Вона адаптувалася до реального життя.
У мене ще були інші справи, ніж виховання дитини, і ти це знаєш. У мене ще мати і сестра
Тоді йди до них, нехай допомагають з Савком, а мене залиш у спокої, Олена, пролітаючи повз колишнього в підїзді, демонстративно захлопнула двері перед його носом.
Вечором Савко розповів матері:
Привітай, я закрив гештальт.
Який саме?
Тато запросив мене на день народження через тиждень, а я сказав, що вже запланував концерт з Юлією. Ти ж знаєш Юлію, вона завжди блукає з синіми стрічками в нашому колі.
А він що?
Ображений, бо я її вище за батька ставлю. Я сказав, що можу привітати його іншим днем, чи навіть через два тижні, а то й місяць, коли закінчу сесію. Але, здається, це не працює, хихнув Савко.
Ви, молодий чоловіче, дуже злопам’ятний.
Ні, просто память добра, а трохи й образлива, там, де треба. Мам, у мене одне питання: чому ти терпіала його до мого десятиліття? Могла би розлучитись одразу, і ми б не застрягли.
Т так було тому, що відмахнулася Олена. Тепер усі причини, через які вона намагалась зберегти шлюб, здавалися дурними та вигаданими.
Тоді вона ще не була такою розумною, як зараз, роки потому. Щастя полягало в тому, що нехтування чоловіком власним сином змусило її переосмислити шлюб. Інакше вона могла б донині жити з Володимиром, його мамою й сестрою, як ще одна зайва людина в їхньому «чудовому» колективі. На щастя, вона все ж подала на розлучення.
