ОДНОЛЮБ
У день поховання дружини Федір не розкрив жодної слізинки. Дивиська, я ж казала, що він не кохав Зиню, шепотіла на вухо своїй сусідці Тетяна. Тихіше, яка різниця тепер? Діти залишились сиротами під таким батьком. Ось побачиш, він неодмінно одружиться на Катерці, запевняла Леля Тетяні. Чому саме на Катерці? Хочеш її? Глафіра його любов. Чи ти забула, як вони по сенокам брели? Катерка з ним не зійдеся, у неї сімя, а вже й забула його. Ти це точно знаєш? Звісно. У Катерки чоловік передовий колгоспник. Їй Федора з його дітьми не треба, вона практична бабуся. А Глафірка мучиться з Михайлом. Ось вони й почнуть крутитися в коханні, підтвердила Тетяна Леля.
Зиню поховали. Діти стискаються в руках. Михайлику і Поліне лише по вісім літ. Зиню вийшла заміж за Федора з великої любові. Чи кохав її Федір, Зина ні, так само й селяни не знали.
Кажуть, вона була вагітна, тож Федір змусив її одружитися. Клавочка дійсно народилась семимісячною, довго не прожила, а потім у Зини і Федора не було дітей. Федір ходив похмуро, мало говорив. Люди кликали його Бірюком. Він був скупий на слово, а ще більше на ласку. Хто ж це не знав, як і Зина.
Але Бог помилував її. Скільки молилась бідна жінка, відомо лише Небесам. І дарувало їй двох дітей одразу. Поліна і Михайлик близнюки. Михайлик весь в мати схожий, ніжний і добрий, Поліна ж в батька схожа: мовчить, закриває себе на сто замків, ніхто не розуміє, що в голові її. Хоча вона ближче до батька, бо характери їхні схожі.
Коли Федір щось пилить чи строгне в сараї, навколо нього кружляє Поліна. Він щось їй розповідає, життя вчить. А Михайлик стоїть біля мами, підмете підлогу, полити маленьким відерцем хоч і крихко, проте допомагає. Зина дуже любила дітей, а Поліну не розуміла. Михайлика ж вона обожнювала. Коли ж Зина вмирала, вона прошепотіла Михайлику:
Сину, скоро я помру. Ти залишишся головою. Не ображай сестру, будь її захисником. Ти хлопець обовязок твій її берегти. Вона дівчина, слабша за тебе, потрібна твоєї допомоги.
А батько? спитав Михайло. Що? не зрозуміла Зина. Батько буде нас захищати? Не знаю, сину. Життя покаже. Тоді не вмирай, а без тебе як ми? плакав Михайло. Ох, сину, якби від мене залежало, задумливо відповіла Зина. Сказала так, а до ранку її вже не стало.
Федір сидів біля дружини, тримав її за руку. Жодного слова, жодної слізинки. Просто сгорбився, згоркнув, потемнішав. Оце й усе.
Життя поступово ввірвало свій хід. Поліна взяла на себе обовязок господині в хаті. Дівчина намагалася готувати, прибирати, та ще мала. Приходила тітка Наталія сестра Федора, і допомагала Поліні з домашніми справами. Тітко Наталіє, спитала Поліна, а батько тепер одружиться? Не знаю, дитинко, що в його голові. Чи розкаже він мені? У Наталії були свої діти і чоловік Василь. У неї добра, дружна родина.
А якщо треба, візьмеш нас до себе? продовжувала Поліна. Не вигадуй. Тато вас любить і нікого не пустить в біду, відповіла Наталія.
Тим часом у селі ширяли чутки, що у Федора і Глафіри знову ожила стара коханка. Глафірка знову з Федором «збурила», сплетнула Тетяна, про свою сімю забула. Ох, яка дурна, ця Глафірка, казали жінки біля сільського магазину. Досить спілкуватись, збори, розправив їх голова колгоспу Максим Леонідович. Ви сплетете, а в реальності ні про кого не знаєте, суворо сказав він на захист Федора.
У Глафіри і Федора колись була справжня любов, така сильна, що можна роман писати. Але Федор поїхав у інший район, у далеку область, допомагати «змінюваним» колгоспам. Там два місяці, і Глафірка плуталась з Михайлом Черешковим. Коли Федір повернувся і дізнався, він вдарив Черешкова, і з Глафіркою більше не спілкувався. Глафірка все ж вийшла заміж за Михайла, безтурботного чоловіка, що ходив по бабах, пил гірку, а вона плакала, бо не втримала такого чоловіка. Федор був непянний, працьовитий, лише мовчазний.
Тоді селяни почали помічати, що він схилявся до Зини. А Зина, як лазуровий квіт, розквітала, і селяни не могли на неї поглянути. Ось що кохання з людьми робить, говорили вони.
Зина давно кохала Федора, лише мовчки, адже про Глафірку не говорила. Ось так буває в житті. Вони зустрічалися, гуляли, а потім одружилися в сільській радi. Весілля скромне. У Федора з роду залишилась лише Наталія, а у Зини літня мати. Мати Зини народила її пізно. Селяни здогадувалися, хто батько, та мовчали. У селі головував Василь Петрович Прохоров. Ось з ним коханням була повязана мати Зини. Оксана, гарна жінка, ніколи не вийшла заміж, не любили її в селі. Ведла чоловіків, гуляла, була весела, а Зина не поділяла її характеру. Дитина ж не відповідає за матір.
Селяни жалкували Зину, особливо коли вона вийшла заміж за Федора. Ох, що робиться, зітхала Нюся Переверзева, він же її не кохає. Весь її життєвий шлях буде стражданням, передбачала вона. Але дивом Федір був вірний жінці. Селяни були впевнені. Хіба в селі можна сховати правду від очей людей?
Пятнадцять років вони жили разом, без сварок. Селяни поступово заспокоїлись, доки не захворіла Зина минулої зими. Сильно захворіла, і виявилось, що у неї важка хвороба, від якої не виліковуються. Ситуація безнадійна.
Того дня Федір повертався з роботи.
Феденьку, може, зайду на годинку, поговоримо, дітям пиріжки спечу, наздогнала його Гласка, тримаючи в руках чашку з пиріжками. Ні, Гласко, дякую. Нам Натаха вже вчора пиріжки спекла. Ось то від душі, Феденьку. І сестричка моя теж від душі. Федя, зустрінемось сьогодні під млинами, коли стемніє, наставала Гласка. Навіщо? Що ти забула, що між нами було? здивувалась вона. Те, що було, давно заросло буряном. Я дітей своїх люблю. Люблю Зину, відповів Федір. Тепер її не повернути, сказала Гласка. Любов не вмирає, відповів він. Ти її не кохала, назло одружився. Гласко, іди додому, тихо сказав Федір, прискорившись і не обертаючись, йшов до дому, де чекали діти. Гласка залишилась одна посеред сільської вулиці.
Минуло кілька років. Діти виросли. Тітка Наташа і далі навідала племінників, тепер точно знала, що її брат однолюб. Поліночко, я чула, ти з Григорієм Ворониним гуляєш, сказала тітка, стоячи на порозі. Так. А чому? спитала виросла Поліна. Яка красуня, подумала про себе Наталя. Нічого, просто спитала. Будь обережна з ним. Чого? Ти сама знаєш, вже не дитина, суворо сказала тітка. Тетко Наталко, я його кохаю на все життя. Ось і все. Тобі здається, що на все життя. Я впевнена. Можеш бути впевнена, а Григорій? Якщо він мене зрадить, я ніколи більше нікого не зможу полюбити. У цьому я вірю, відповіла Наталя.
Вечором Михайло і Поліна чекали батька з роботи. Щось тато затримується, сказав Михайло. А сьогодні ж пятниця. І що? Він завжди в середу, в пятницю і у вихідні на могилу мами ходить. Як ти це знаєш? спитав Михайло, піднявши брови. Дурень, ти, Михайле, коли батька не відчуваєш серцем, то й не розумієш. Тихо піднялися до кладовища. Поліна вела його стежкою серед огородів. Дивись, сказала, вказуючи на схилену фігуру батька. Михайло прислухався, почув, як батько розмовляє з кимось. Ось, Зина, таке життя. Скоро наша Поля вийде заміж, а я уже придане зібрав, Натаха допомогла. Житимемо спокійно. Прости мене, Зиночко, що не говорив ласкаво при житті. Та серце моє сказало тобі стільки. Не можу словами, лише серцем, хрипло сказав Федір і повільно попрямував до воріт кладовища. Поліна поглянула на Михайла. У брата в очах зацвітали сльози.
