Слухай, трохи незручно зізнатися, Дмитро з соромом усміхнувся і постукував пальцями по столу, я забув гаманці вдома, усі карти там. Не могла б ти заплатити? Мені справді незручно
Аліна, піднявши брову здивування, дотягнулася до сумки. Шістсот гривень за вечерю на двох не найприємніший розхід, та й не катастрофічний. Вона давно заробляла достатньо, щоб не клататися через такі суми.
Звісно, без проблем.
Офіціант приніс термінал, і Аліна вставила карту. Екран засвітився зеленою хвилею, підтверджуючи оплату. Дмитро кивнув вдячно і допоміг їй піднятися, тримаючи за лікть.
На вулиці холодний вітер просочився до кісток. Аліна здригнулася і поправила шарф навколо шиї. Дмитро йшов поруч, мовчки, ніби розмірковував. Потім зупинився біля ліхтаря і обернувся до неї.
Знаєш, треба щось зізнатися, почав він, і в його голосі прозвучали дивні нотки. Гаманець був зі мною. І карти.
Аліна застигла. Холод подібно до зловісної змії підповз вздовж ніг.
Тобто?
Це була перевірка, Дмитро дістав з кишені шкіряний чорний гаманець і покрутнув його в руках. Хотілося впевнитися, що ти не зявилася через гроші. Тепер я знаю, що ти не меркантильна і самодостатня.
Аліна повільно видихнула. У середині все зчавкло в тугий комок. Сміх задрімав між горлом і грудьми, та вона змусила обличчя розслабитися і зімітувати посмішку.
Рада, що пройшла твою перевірку, прошепотіла вона наймякіше.
Дмитро розсміявся, обійнявши її за плечі. Аліна притиснулася, ховаючи обличчя, щоб він не помітив, як напружені скроні. У ній все крутилося навиворіт. Принизливо. Дитячо. Вона доросла жінка, а він перевіряє, ніби школярка.
Тижні пролетіли у звичному ритмі. А потім Дмитро зробив пропозицію. Все було красиво і романтично. Аліна погодилась.
Підготовка до весілля розпочалася майже одразу. Аліна придбала сукню в крамниці кремову, з мереживними рукавами. Вони забронювали ресторан на сорок гостей і розіслали запрошення.
Мати Дмитра, Галина Петрівна, приїжджала кожні вихідні. Хвалила сина, ніби продавала яблука на базарі.
Діма мій відповідальний, щебетала вона, наливаючи чай у тонкі, майже прозорі чашки. Завжди допомагає, ніколи не забуває про маму. Аліночко, радій, що Діма обрав саме тебе.
Аліна кивала і посміхалася, хоча слова Галіни лишалися шумом, що не встирався в голові. Вона навчилася вимикати слух, коли майбутня свекруха заводила свої монологи.
За два тижні до весілля Дмитро запропонував Аліни переїхати до нього. У новобудові на пятнадцятому поверсі, з панорамними вікнами і видом на Дніпро. Аліна погодилась, хоч у глибині душі щось проти цього кликало. Вона почала збирати речі. Коробки зростали, заповнюючи її крихку однокімнатку.
У день переїзду Аліна несла першу коробку з декоративними подушками і фоторамками. Дмитро зустрів її під підїздом, допоміг тягнути вантаж до ліфта.
Квартира пахла свіжою фарбою та новим меблями. Аліна поставила коробку на підлогу в прихожій, випрямилась, погладжуючи затерту поясницю.
Дмитро взяв її за руку і потягнув вперед.
Підемо на балкон. Показати, який краєвид звідси відкривається.
Вони вийшли на вузький балкон. Вітер розвивав волосся Аліни, і вона закрила очі від яскравого сонця. Дніпро внизу блищав, відбиваючи небо. Місто розкинулося до самого горизонту.
Раптом Дмитро попросив:
Дай телефон. Хочу зняти тебе на фоні цієї краси.
Аліна копнула в кишені джинсів і простягнула йому чорний смартфон. Він подивився на екран, а потім різко обернувся і кинула телефон через перила.
Аліна застигла. Час зупинився. Вона дивилася вниз, крихітна точка зникла в кущах під підїздом. У ній розтекло лідяне спокій.
Що будемо робити, дорога? ухмилось Дмитро, схрестивши руки на грудях.
Аліна повільно перевела погляд з землі на нього. Внутрішнє панічне кудись зникло, залишилося холодне, відсторонене спокій.
Ти маєш спуститися і принести мені SIMкарту, сказала вона рівно, майже без емоцій.
Дмитро розсміявся, дістав зі своєї кишені її телефон і махнув ним перед ніком Аліни, наче фокусник, що витягує кроля з капелюха.
Сюрприз, простягнув він, насолоджуючись моментом. Бачу, тобі не шкодить. Тримай. Хотів перевірити твою реакцію, а мій старий телефон вирушив у політ.
Аліна схопила свій смартфон, помітила подряпину на захисному склі, провела пальцем по екрані. У ній піднімалося роздратування, темне і важке, заповнюючи простір. Вона підняла очі на Дмитра.
Я не побутова техніка, щоб проходити твої перевірки, прошепотіла вона.
Дмитро припинив сміятися. Його обличчя розтягнулося, брови піднялися.
Та не варто, заговорив він миролюбно. Це просто жарт. Не ображайся. Я ж люблю.
Аліна зняла з пальця золотий перстень з маленьким діамантом і простягнула його йому.
Що ти робиш? відскочив Дмитро, наче вона підкидає йому змію. Повертаю.
Повертаю, сказала Аліна, кладаючи перстень на його долонь. Такі перевірки вдаряють по моїй гідності. Я не планую виходити заміж за інфантильну і дрібну людину.
Аліно, ти серйозна? Через один жарт? у його голосі зявилися нотки жалю.
Вона повернулася і ввійшла в квартиру. Коробки стояли у прихожій, не торкнуті. Аліна раділа, що ще нічого не розпаковувала. Взяла ключі від машини, схопила сумку, одну залишкову коробку і вирушила до виходу.
Аліно! Стой! Дмитро біг за нею коридором. Давай поговоримо!
Нічого тут не обговорювати, крикнула вона через плече. Але можу пояснити твоєю мовою. Ти, Діма, перевірку не пройшов.
Аліна вклала коробку назад у машину, мовчки сіла за кермо і завела мотор. Дмитро стояв у підїзді, втраченим поглядом слідкував за нею. Але вона поїхала додому.
Дім пахнув звично кавою, старими книжками, лавандовим ароматом. Аліна зняла взуття, попрямувала на кухню і поставила чайник. Телефон вібрував. Дмитро. Вона відхилила дзвінок. Через хвилину прийшло повідомлення: «Пробач, я образив тебе. Давай зустрінемось і поговоримо.»
Аліна видалила його, не відповідаючи. Пізніше ще кілька повідомлень, ще кілька спроб. Вона заблокувала номер і вимкнула звук.
Наступні дні Дмитро названив з чужих номерів, писав через соцмережі, просив спільних друзів передати, що він кається і дуже винен.
Аліна ігнорувала все. Їй було все одно на витрачені на весілля гроші, на заброньований ресторан, на запрошення, розіслані гостям. Головне не знижуватись заради чиєїсь самовпевненості.
Кремове плаття висіло в шафі, захищене чохлом. Аліна дістає його, розправляє мереживні рукави. Племінниця Катя нещодавно просила допомоги з вибором сукні на випускний. Ось ідеальний варіант зявився. Плаття виглядатиме на ній краще, ніж на нареченій, яка так і не вийшла заміж.
Аліна сіла на диван, обхопила коліна і подивилася у вікно. Небо темніло, палаючи останніми променями заходу. Місто шуміло внизу, живе і байдуже до чужих драм. Десь там Дмитро, імовірно, сидить у своїй новобудові і не розуміє, чому вона так різко все розірвала. Не розуміє, що перевірки принижують. Що кохання і довіра не вимірюються експериментами.
Телефон знову вібрував. Невідомий номер. Аліна не відповіла. Увімкнула музику, згорнулася під пледом і закрила очі. У ній було спокійно. Порожньо, але спокійно. Немов зняли важкий рюкзак після довгої подорожі.
Через два дні приїхала Катя. Ворвалась у квартиру з захопленим криком, побачивши плаття.
Тетя Аліно, це справді моє? стискала мереживну тканину до грудей, крутячись перед дзеркалом.
Тобі, кивнула Аліна, спостерігаючи, як загоряються очі племінниці.
А ти більше не потрібне?
Ні. У мене інші плани.
Катя обійняла її, наповнивши ароматом квіткового шампуня і молодістю. Аліна відповіла обіймами, гладячи племінницю по спині. Добре, що плаття не зникло. Добре, що встигла вчасно зупинитися. Добре, що в серці не залишилось жалю лише легка сумність за витраченим часом і розбитими надіями.
Але це пройшло. Вона вільна. І це важливіше за будьякі перевірки світу.
