ПЕРША КОХАННЯ
Олесь нетерпляче чекав, постійно поглядаючи то на годинник, то на важкі двері ресторана «Козацька». Навколо нього гомоніли колишні однокласники, які ще зовсім малими дітьми тепер виглядали, наче дядьки і тітки, підбираючи свої улюблені шапки і козацькі шарфи.
Але Олесь чекав саме Марічку свою найперше, найчистіше кохання. Дзвенів дзвінок на дверях, і враз усе навколо розтануло, втративши сенс. У порозі стояла вона, мов промінь сонця в густій тіні під Високим замком. Тонка, ніжна, з кудрявим золотавим волоссям, що спадав на плечі, і з блакитними, озорливими очима, які вигравали, немов дві краплі ранкової роси.
Олесь підскочив зі свого місця.
Привіт, Марічко, сказав він, і в його голосі прозвучало, ніби час повернувся назад.
Привіт, Олесю, відповіла вона, усміхаючись.
Хвилина здавалася вічністю: вони стояли, ніби перед школою, а він простягнув їй валентинку, а вона прийняла її, розкривши легку, сяючу усмішку, в якій не ховалися нічого, крім доброти і тепла.
Олесь ніжно взяв її холодні, довгі пальці.
Я так радий бачити тебе. Ти виглядаєш чудово.
Дякую, трохи опустивши очі, відповіла Марічка, і я теж рада тебе бачити.
Той же скромний погляд після їхнього першого поцілунку вона зберігала, трохи соромлячись.
Раптово до них підбігли підруги Марічки, кличучи її до розмови. Весь вечір Олесь був поглинутий думками. Він полюбив Марічку з першого погляду, як і багато хлопців тоді тягнув її за коси, підштовхував під час переміни, намагаючись привернути її увагу. Після уроків допомагав нести портфель, писав листівки й вірші. На випускному вони поцілувалися вперше, а потім довго гуляли вулицями Києва, спостерігаючи, як сходить сонце над Дніпром. Так почалося їхнє кохання, проте життя не завжди підходить до казкових сценаріїв.
Студентське життя розвило їх у різні кола: нові друзі, нові інтереси, нова реальність. Спочатку вони лише телефонували, потім розмови ставали рідшими, а згодом зовсім зупинилися. Марічка вийшла заміж, а Олесь теж одружився. Хоча в шлюбі Олекса був щасливий, образ Марічки не зникав. Вона залишалася в його серці як перша, чиста любов, теплий спогад, який піднімав дух у найтемніші дні.
Через кілька років шлюб розірвалися мирно, без скандалів, і вони разом, зріло, прийняли це рішення. Олекса намагався будувати нові стосунки, проте жодна жінка не заповнювала порожнечу, що залишилася після Марічки. Час від часу він натикався на її фотографії в соцмережах і з теплом згадував їхні прогулянки парком, золотими осінніми алеями. Він кляв себе за те, що не міг вигнати її з пам’яті.
Одного разу, за кілька тижнів до зустрічі випускників, Олесь дізнався, що Марічка розлучилася. Це новина здійняла в ньому несподіване хвилювання; він танцював від радості. Тож він довго чекав її сьогодні, сподіваючись поговорити. Коли вони вийшли на підлогу будинку, Олесь розпочав:
Марі
Серце його билося, наче кобила на стайні, а по тілу пробігало холодіння. Він хотів сказати все, що довго ховав.
Я розумію, що це може звучати дивно, але послухай мене. Все життя я відчував до тебе почуття, найчистіше, перше кохання. Я намагався забути, пробував, та без успіху. Не хотів турбувати, бо ти була заміжня. Тепер, можливо, ми можемо спробувати щось інше? Дозволь запросити тебе на побачення, я готовий на все заради тебе. Ти віриш?
Марічка, тримаючи ланцюжок на шиї, дивилася вперед скляними очима.
Олесю, твої слова мене торкнули. Я теж відчуваю теплі почуття, можливо, це і є та перша, чиста любов, не омитий часом. Але я думаю, що варто залишити її саме такою, щоб не розмити спогади сварками і буденністю. Нехай це залишиться приємним спогадом.
Олексу здавалося, що світ руйнується, адже він вірив, що Марічка погодиться.
Чому? Чому ти так вважаєш? Можливо, ми могли би покращити наші стосунки, можливо, нам судилося бути разом.
Марічка посміхнулася, та усмішка була сумна.
Олесю, ти добрий чоловік
Не треба, сказав Олесь, це не так.
Не перебивай, ти хороший, продовжувала вона, я, Марічко, не люблю тебе і ніколи не буду.
У Олекса заблокували вуха, сльози підкотилися до очей, а він стиснув кулаки і, немов куля, вийшов з ресторану, схопивши піджак і, не прощаючись ні з ким, полетів назовні. Він йшов, не обертаючи головою, і не помічав, як Марічка плакала на підвіконні.
Повернувшись додому, Олекса видалив усі соцмережі, вийшов з груп однокласників, видалив номер Марічки і напився до оглушення. Гнів і сум перемішалися, та з часом спокій повернувся, образ влягся, і він продовжив життя, намагаючись стерти всі спогади про Марічку. Минув рік, коли, готуючись до важливого проєкту, Олесь почув дзвінок. На екрані Наталя, його однокласниця. Він відхилив дзвінок, бо не планував жодних зустрічей, і вимкнув звук. Робота захопила його, а ввечері він побачив двадцять вісім пропущених дзвінків. У глибині душі щось шипіло, немов кішка на вогнищі.
Він передзвонив Наталі, і, коли вона відповіла, його серце забилося швидше.
Олесю, слава Богу, я боялася, що ти не підеш.
Наталя, що сталося? Якщо це про зустріч, я
Олеcю, Марічка померла.
У Олекса пересохло в роті. Велика хвиля жаху і печалі накрила його, розбиваючи серце на крихти.
Як? Померла?
Нам треба зустрітися, у мене є важливі новини, вона просила Ти можеш зараз?
Можу.
Вони зустрілися у кавярні. Наталя виглядала розплаканою, макіяж не приховував сліз.
Олеcю, слухай. Рік тому, на випускному, коли вона відмовилася і ти пішов, я спіймала її на підвіконні. Вона плакала, була в стані істерики. Коли я її заспокоїла, дізналася Марічка тяжко хвора. Лікарі давали неутешливий прогноз: кілька місяців. Вона не хотіла, щоб ти бачив її в стражданні, хотіла залишити лише красиві спогади про перше кохання. Тому й відповіла різко. Вона знала, що, сказавши про хворобу, ти не залишишся, а вона не хотіла, щоб ти потім сумував. Вона боролася цілий рік. Поховання завтра. Приходь, будь ласка, вона дуже цього хотіла.
Ранок був похмурий, дощ шипів по вулицях. Олеcя дочекався, коли всі підуть, і залишився на самоті з Марічкою.
Чому так, Марічко? Ми могли б провести цей останній рік щасливо. Я міг би подарувати тобі всю свою любов. Я лише думав про себе, про свій біль. Я зрадив тебе. Чому я не приїхав і не поговорив? Як жити без тебе? Хочеться померти.
Сльози змішалися з дощовими краплями.
Олеcю, не можна так помирати.
Він обернувся, а перед ним стояла Марічка у білому платті, крихка, як фарфоровий лялька, із блакитними очима і кудрявим волоссям, які не торкалися крапель дощу.
Марічко? прошепотів він.
Перед Олекса зявився примара.
Дорогий мій, коханий Олеcю. Я хочу, щоб ти жив довго, щоб у тебе були діти і внуки, щоб ти мандрував світом і радів життю. Я залишуся в твоїй памяті, бо наші душі були сплетені долею, хоч ми не скористалися шансом. Якщо ти візьмеш до себе руки, ми більше не побачимося. Тож живи, коханий, і чекай нашої зустрічі.
Вона пройшла рукою по його щокі, рука пройшла крізь тіло, але Олесь відчув легке дотик, закрив очі. Коли відкрив їх, Марічки вже не було.
Добре, кохана, я чекатиму нашої зустрічі, сказав він.
Через кілька років Олесь одружився вдруге, мав трьох дітей і семох внуків. Подорожував, жив повним і яскравим життям. Коли настав його останній день, вся родина зібралася навколо його ліжка. Він посміхнувся і, прощаючись:
Я йду до своєї першої, найчистішої коханої, нарешті буду щасливим.
З цими словами він видихнув останній подих, залишивши на обличчі спокійну усмішку.
