Досить! Я не можу більше нести вас на своїх плечах! Жодного копійка більше самі собі корміть, куди хочете! крикнула Зоряна, блокуючи картки.
Зоряна різко відчинила двері квартири й одразу почула голоси з кухні. Її чоловік Ігор розмовляв із мамою Галиною Степанівною. Та ж жінка приїхала вранці, розклавши свої речі на кухонному столику, як завжди.
Що з телевізором? спитав Ігор.
Старий вже, бурмотіла теща. Картинка розмита, звук то спадає, то піднімається. Його давно треба було замінити.
Зоряна зняла взуття і зайшла на кухню. Галина Степанівна сиділа за столом, попиваючи чай; Ігор крутнув телефон у руках.
О, Зоряно, ти тут! з радістю вигукнув чоловік. Ми тільки про новий телевізор мами розмовляли.
Чим він поганий? запитала вона, втомлено.
Він повністю розбитий. Потрібен новий, відповіла Галина Степанівна.
Ігор відложив телефон і подивився на дружину.
Ти завжди плати за таке. Купи мамі телевізор. Ми не хочемо витрачати свої гроші.
Зоряна застигла, знімаючи пальто. Він сказав це так спокійно, ніби просить про хліб в булочці.
Я теж так не хочу. А ти? запитала вона.
Ти ж маєш хорошу роботу, заробляєш гідні гроші, пояснив Ігор. А моя зарплата скромна.
Зоряна нахмурилася, наче перевіряючи, чи він серйозний. На його обличчі читалася упевненість у правильності сказаного.
Ігоре, я не банк, сказала вона повільно.
Та це ж лише один телевізор, відмахнувся він.
Зоряна сіла за стіл і згадала останні місяці. Хто платив за квартиру? Зоряна. Хто купував продукти? Зоряна. Хто сплачував комунальні послуги? Зоряна. А ліки для Галини Степанівни, що постійно скаржилась на тиск і суглоби? Знову Зоряна. І кредит, який теща взяла на ремонт, після трьох місяців перестала погашати Зоряна взяла його на себе.
Памятаєш щось? запитав Ігор.
Памятаю, хто вже два роки тримає нашу сімю на плаву, відповіла вона.
Галина Степанівна втрутилася:
Зоряно, ти господиня, тож відповідальність за тобою. Хіба так важко купити мамі телевізор? Це покупка для сімї.
Для сімї? повторила вона. А де ця сімя, коли треба витрачати гроші?
Ми ж не нічого не робимо, заперечив Ігор. Я працюю, а мама допомагає по дому.
Допомагає по дому? здивувалась Зоряна. Галина Степанівна лише приходить на чай і розповідає про свої недуги.
Теща образилася.
Що «лише говорити»? Я даю поради, як вести родину правильно.
Поради, як я повинна підтримувати всіх? запитала Зоряна.
Хто ще? здивовано спитав Ігор. Ти ж маєш стабільну роботу і хороший дохід.
Зоряна уважно подивилась на чоловіка. Він дійсно вважав, що його дружина повинна фінансово підживлювати всіх навколо.
А що ти робиш зі своїми грошима? спитала вона.
Заощаджую, відповів Ігор. На випадок.
На випадок чого?
Ніколи не знаєш, коли скінчиться робота, чи наступить криза. Потрібна подушка безпеки.
А де моя подушка безпеки?
Ти ж маєш надійну роботу, тебе не звільнять.
Можливо, настав час, щоб ви з мамою вирішували, що і на що купувати, і якими грошима.
Ігор усміхнувся.
Чому так говориш? Ти ж так добре розпоряджаєшся грошима. Ми ж намагаємося не навантажувати тебе зайвими витратами.
Не навантажувати? кров запалила їй в обличчя. Ігоре, ти справді вважаєш, що не навантажуєш мене?
Ми ж не просимо купувати щось щодня, захищала його мати. Тільки коли дійсно потрібно.
Чи справді потрібен телевізор?
Звичайно! Як жити без новин, без серіалів?
Усе можна дивитися онлайн.
Я не розумію інтернет, перебила його мати. Потрібен справжній телевізор.
Розмова закотилася в коло. Обоє і Галина Степанівна, і Ігор справді вірили, що Зоряна зобовязана забезпечувати всіх, а самі крадуть кожну копійку.
Добре, сказала вона. Скажи, скільки ж коштує телевізор, який ви хочете?
Можеш знайти хороший за чотирнадцять тисяч гривень, загорівся Ігор. Великий, з інтернетом.
Чотирнадцять тисяч гривень, повторила Зоряна.
Так. Не так вже й багато.
Ігоре, ти знаєш, скільки я витрачаю на нашу сімю щомісяця?
Багато, мабуть.
Приблизно двадцять чотири тисяч гривень. Оренда, продукти, комунальні послуги, ліки мамі, її кредит.
Ігор знизав плечима.
Це сімя, це нормально.
А ти скільки витрачаєш на сімю?
Іноді купую молоко, хліб.
Ігоре, ти максимум витрачаєш півтори тисячі гривень на сімю, розрахувала вона. І то не кожен місяць.
Але я заощаджую на чорний день.
На чиїй чорній неділі? Твоєї?
Нашій, звичайно.
Тоді чому гроші лежать у твоєму особистому рахунку, а не в спільному?
Ігор замовк. І Галина Степанівна теж.
Зоряно, ти говориш не так, втрутилася теща. Мій син забезпечує сімю.
Чим? здивовано спитала вона. Останній раз, коли Ігор купував продукти, був шість місяців тому, і то лише тому, що я захворіла і попросила його піти в магазин.
Але він працює!
А я працюю. Тільки моя зарплата йде на всіх, а його лише в його кишеню.
Таке і таке, невпевнено сказав Ігор. Жінка керує господарством.
Керувати господарством не означає нести всіх на своїх плечах, відповіла вона.
Тоді що пропонуєш? запитала Галина Степанівна.
Щоб кожен сам собі платив.
Як це працюватиме? розплакалась вона. Що про сімю?
Сімя коли всі вносять свій внесок рівно, а не коли один підтягує інших.
Ігор дивився на дружину в невіру.
Зоряно, у нашому шлюбі має бути спільний бюджет, а не твої гроші, які ти вкладаєш, а його лише для себе.
Спільний? посміхнулася вона. У спільному бюджеті обидва кидають гроші в один горщик і витрачають разом. А у нас? Я вношу, а ти їх залишаєш собі.
Я їх зберігаю.
Ти їх зберігаєш для себе. Коли треба грошей, ти їх витрачаєш на свої потреби, а не на спільні.
Як ти це знаєш?
Просто знаю. Тепер твоїй мамі потрібен телевізор, у тебе вже 14 тисяч гривень. Ти їх купиш?
Ігор поколебався.
Це мої заощадження.
Точно, твої.
Теща спробувала змінити хід розмови:
Зоряно, не треба так говорити з чоловіком. Чоловік має бути головою родини.
А голова родини має підтримувати родину, а не жити за рахунок дружини.
Ігор не живе за твоїм рахунком! протестувала Галина Степанівна.
Живе. За останні два роки я сплачувала оренду, продукти, комунальні, твої ліки і кредит. А Ігор лише копійки на себе залишає.
Це тимчасово, спробував виправдати себе Ігор. Кризовий час, важкі часи.
Ми в «кризі» вже три роки. Кожен місяць ти перекладаєш витрати на мене.
Я їх не перекладаю, я прошу допомоги.
Допомоги? коротко посміялася вона. Ти платив оренду за останні шість місяців?
Ні, але…
Ти купував продукти?
Іноді.
Один раз на місяць молоко це не продукти.
Добре, я не купував, але я працюю і приношу гроші в сімю.
Ти їх вкидаєш у свій особистий рахунок.
Я їх не ховаю, я їх зберігаю на майбутнє.
На твоє майбутнє.
Галина Степанівна втрутилася знову:
Зоряно, що з тобою сталося? Ти ж раніше не скаржилася.
Я вважала, що це тимчасово, що чоловік скоро підтримає сімейний бюджет. Тепер розумію, що мене використовують як банкомат.
Як ти смієш! вибухнув Ігор.
Що ще назвати це, коли один підтримує всіх, а інші вимагають подарунків?
Подарунки? Це телевізор, який потрібен мамі!
Якщо твоїй мамі потрібен телевізор, то вона повинна його купити сама, або ти купиш його зі своїх заощаджень.
Але її пенсія маленька!
І чи мої гроші як гумка безмежно розтягнені?
Ти можеш собі це дозволити.
Можу, але не хочу.
Тиша спустилася. Ігор і теща обмінялися поглядами.
Що ти маєш на увазі, що не хочеш? спитав його чоловік тихо.
Це означає, що я втомилася підтримувати всю родину сама.
Але ми родина, ми повинні допомагати один одному.
Точно, один одному, а не один підтримує всіх.
Зоряна піднялася з-за столу, зрозуміла, що її сприймають лише як автомат, який видає гроші на вимогу.
Куди йдете? запитав Ігор.
Займатися справами.
Вона взяла телефон, відкрила банківську програму і одразу заблокувала спільну картку, яку Ігор мав доступ. Потім у розділі перекази перевела всі заощадження на новий рахунок, відкритий місяць тому, на випадок.
Що ти робиш? спитав Ігор обережно.
Доглядаю фінанси, холодно відповіла вона.
Ігор спробував поглянути на екран, та Зоряна нахилила його подалі. Через пять хвилин усі гроші вже були в її особистому рахунку, недоступному ні йому, ні мамі.
Що сталося? запитав Ігор, здивований.
Те, що мало статися давно, нарешті сталося.
Зоряна у налаштуваннях картки назавжди відкликала доступ усім, крім себе. Ігор стояв, не вірячи, що відбувається.
Галина Степанівна підскочила зі стільця.
Що ти зробила? Ми залишимося без грошей!
Ви залишитесь лише з тими, що заробите самі, спокійно відповіла вона.
Що ти маєш на увазі, «самі»? А сімя?
У нашій сімї не було спільного бюджету. Був лише мій, який усі зїдають.
Ви зїдаєте мій бюджет! кричала теща. Ми ж сімя!
Зоряна твердо сказала:
Від сьогодні ми живемо окремо. Я не зобовязана фінансувати ваші прихоти.
Прихоти? заперечив Ігор. Це необхідні витрати!
Телевізор за чотирнадцять тисяч гривень це необхідна витрата?
Для мами, так!
Тоді нехай мати купить його зі своєї пенсії, або ти купиш зі своїх заощаджень.
Теща схопила сина:
Чому мовчиш? Дай їй уявити, що ти її чоловік!
Ігор вимовив щось незрозуміле, уникаючи погляду Зоряни. Він знав, що вона права, але не хотів це визнати.
Зоряно, чи справді я маю підтримувати всю твою родину? прошЗоряна спокійно закрила двері, відчувши, як остаточно розтанула тягар залежності.
