Я, Олена, коли лише виповнилось вісімнадцять, народила свою першу дочку. Після цього я зрозуміла, що пологи це не страшний кощій, а радше легкий подих. У той час сурогатне материнство вже ходило по кутках України, і я задумалась про його можливість.
Моя сімя жила у скромних умовах у передмісті Києва. Батьки важко підкопували хліб для пяти дітей, а я одружилася в семнадцять з Миколою. З маленькою донечкою Зорею ми ледве виживали: без грошей, без власної квартири, лише крихітний куточок, в якому холодно було й надто сумно. Микола не підтримував мою думку про сурогатне материнство, хоч я і переконувала його, бо це здавалося виходом з фінансового гая.
Через деякий час у нас з’явилась ще одна дитина донечка Лада. Ситуація погіршилась: Микола залишив будинок, не витримавши тиску. Я залишилась одна з двома малюками, а мати і сестри, немов хмари над полем, піднялися над мною, охороняючи дітей, поки я працювала на змінних. Грошей не вистачало, і я знову звернулася до давно зрілої мрії.
Я поїхала до Львова, де підписалася в агенцію сурогатного материнства. Перші спроби імплантування ембріона залишились лише тінню, а остання завершилась втратою. Повернулася до дому і вирішила зупинитися. Через шість місяців я натрапила на оголошення в інтернеті: «Нова практика вигідні умови». Я подзвонила, і в голові запульсували кроки: «Якщо спрацює добре. Якщо не спрацює так і має бути».
Цього разу все склалося. Протягом дванадцяти місяців я жила в новому будинку, у двоповерховій будівлі, разом з дітьми, у яскраво освітленій квартирі. Майбутні батьки, які найняли мене, були щедрі, як весняний дощ: вони дарували нам дорогі продукти, іграшки для Зорі та Лади, оплачували походи в кіно та зоопарк. Через девять місяців я народила здорового хлопчика, мов сонце, що пробивається крізь хмари.
Повернувшись у рідне село, я отримала відшкодування у гривнях, достатнє, щоб придбати двокімнатну оселю у нашому районі. Ми мали ще один рік, в якому нічого не хотіли лишати собі. Через два роки я знову стала сурогатною мамою, народивши дитину для родини з США.
Тепер я, мої донечки і наш будинок, ніби казковий сад, повний всього необхідного. Дехто осуджує мене, та я бачу в цьому лише шлях надати своїй сімї гідне життя, навіть якщо шлях веде через сюрреальну мандрівку снів.
