Зла сусідка
У кожному подвірї живе та жінка, що з вікна голосно каже, коли хтось курить під вікнами, бо воняє в її квартирі. Така же вона підганяє підлітків, що сидять на лавці о десятій ночі, аби не заважали спати, і скаржиться на управдома через сміття, що не прибрали. Якщо ви такої жінки не знаєте значить, це ви. Точніше це я.
Я зла сусідка, і не можу терпіти власників собак. Песики їх залишають «подаруночки» в моїй клумбі з гераньми і півоніями. Більше за всіх я не люблю тих, хто годує бродячих собак. Ці «лантухи» не лише рояться у ґрунті, заливають кістки, а й оббігаються вночі так, що ще тиждень ходиш і озираєшся, ніби затвоїм вухом хтось шепоче. А навесні вони вже і гавкають, ніби репетиція хоробрих кобзарів.
Теж саме мені не полюбляються сусіди з котами їхні квартири пахнуть котячим туалетом! Якщо ж коти вільно гуляють під двором, то це вже справжній жах. Одного разу «різнобарвна» кішка схапала мене на балконі, коли я підходила погнати дітей, і я ледве не посивіла від лиха.
І ще я не терплю маленьких гномиків. Не розумію, за що їх можна любити, і що з ними робити. Вони лякають своєю крихкістю і безладом. Одного разу тітка попросила подивитися за пятирічним двоюрідним братом. За півгодини він зїв усю кашу з котлетками, розмазав її по столу, а потім, коли я відмивала, знайшов мою косметичку і… Ви вже здогадались, скільки йому вистачило моєї улюбленої червоної помади «Шанель». Принаймні він мовчав пятнадцять хвилин. Потім його маленькі пальчики залишили маслянисті сліди на шпалерах та кухонному килимку.
Коли ввечері він злюсь, то піднімає в нього «ацетон», і я змушена його годувати активованим вугіллям від цього він трохи заспокоюється, а я можу передати «постраждалого» його мамі.
Мій конфлікт з сусідами розпочався, коли я була ще на пятнадцятому році життя. Одна бабуня з підїзду подивилася на мене таким поглядом, що наче сказала: «Ти зараз підеш». Я негайно помстилася, регулярно засипаючи її поштову скриньку листівками про «чудодійні засоби», газети з рекламою магнітних браслетів від гіпертонії і так далі. Кожного разу, коли вона шукала платіжку за електроенергію, на її порогах зявлялася купа макулатури.
Я навіть підмінювала її платіжку, додаючи один нуль, і спостерігала, як бабуня підходить до «обленерго», скаржиться на операторів і не отримує справжньої допомоги.
Коли я підкоряла собі шматочок клумби під вікном, зрозуміла, що найкраще садити там герань її не вкрадуть «жлоби», а алкогольники обходять ці рослини, бо їх запах відштовхує.
Одного теплого ранку я виявила на своїй клумбі автомобіль! Передні колеса торкалися білої бордюрної смуги, а масивний бампер нависав над червоними квітами, ніби загроза для найсвятішого.
Чиє воно? запитала я сусідку, бабусю Людину, яку називала «спайкою в засаді».
Баба Люда, яка зранку повертається з ринку з кормом для пяти котів, одразу помітила автівку.
Бандюк з пятого поверсі, пояснила вона.
А Марисю з квартири33 забрали діти? зявилася в її очах тривога.
Після пяти хвилин болісних перелічувань болезней, ми дійшли до суті: квартиру окупає внук бабусі, що зараз там робить ремонт.
Я кинулась до ліфту, щоб сказати злому бандиту, де його місце, а двері не відчинилися. Після кількох постуковань я залишила записку:
«Шановний невідомий, заберіть свою автівку з моєї клумби, інакше я не несу відповідальність!»
День пройшов, а «джип» все ще нависав над моїми гераньками, і це мене дуже дратувало.
Баба Людо, а сьогодні бандит із квартири33 зявлявся? спитала я.
Не прийшов, кивнула вона, приїхав на іншій машині, провів кілька годин і зїхав.
Я розсердилась:
Тож він їде на іншій машині, а ця залишиламо наші квіти в руїні?
Баба Люда порадила подзвонити йому, бо він залишив номер «на всяк випадок». Здається, він не сам, а його «начальник» керує машиною.
Уявивши, що підїзд наповниться і котами, і рибою, я зрозуміла: ненависть до сусіда підвищилась. Я швидко записала номер і подзвонила.
Алло? лунало з телефону глибоке чоловіче гудіння.
Ти отримав записку? запитала я.
Так.
Чому не забрав своє «корито» з моєї клумби?
Ти забула чарівне слово, спокійно відповів голос.
Останній раз прошу: забери свою автівку, спробувала я бути мирною.
Навіть не подумаю! вигукнув він. Мені зручно. Я не їздив навіть на бордюр.
Пожалкуєш! крикнула я.
Він відмовився, а я спробувала «спопелити» його машинку поглядом нічого. Однак у мене є перевірені засоби боротьби зі шкідниками. Через день я спостерігала, як його автівка, що вчора була чорна, стала плямиста від пшона, який я посипала на капот. Птахи вже кружляли над ним, а його власник, високий, міцний і лисий, виглядав, наче типовий бандюк.
Вечором автівка знову стояла на клумбі, залишаючи чорні сліди на бордюрі, як рани на моєму серці. Це був справжній оголошений виклик війни.
Я схопила сумку, випхала кішку з рибою в зубах і крикнула:
Неси рибу в квартиру33!
Наступної ночі підїзд заповнився котами, які зібралися в «концерт» біля квартири33, під впливом валеріанової настойки, яку я раніше розпилювала на дверима.
Сусід Сергій, коли повернувся, допоміг мені відкрити двері, які раптом перестали входити в замкову щілинку. Я викликала майстра, той розібрав замок і вийняв «зірковий» сірник.
Голодна, зла і обурена, я планувала нову каверзу. Пошукала в інтернеті, де купити «Салідол», і підготувала наступний день.
Ранок розпочався спокійно: коти не ревуть, я виспалась, заварила каву з Італії і майже впустила її. Раптом у двері вдерлася «нелюдська» сила відкрилася самий Сергій у яскравих синіх джинсах і зеленій футболці, виглядаючи, ніби колишній правий «маври» Дмитро Ярош. Він без зайвих слів зайшов у кухню, зняв мокасини і полив руки мийним засобом з алое.
Додому це не вдасться? сказав він.
Підійти ближче? відповів я, не втрачаючи спокою.
Я обмазала дверні ручки його автівки вазеліном, сподіваючись, що це його відлякає.
Він, посміхаючись, вмокнув у свою чашку, випивши мій кавовий аромат і сказав:
Чудово, навіть за смаком.
Я хотіла кинутись на нього, а він, поглянувши теплим поглядом, мовив:
Ти симпатична, і додав, що уявляла собі страшну відьму.
Якщо вже подивився, то іди! відкинула я, хоча його компліменти мене розчулювали.
Він піднявся, а я, схвильована, схопила чек від майстра, бо збирала докази на випадок суду.
Це не я, похитав головою Сергій. Якщо не я, то хто?
Я випадково випустила рушник з вологої голови, і його погляд упав на моє вологе волосся.
Пропоную перемиря, сказав він, протягуючи руку.
Але тільки доки не виявимо, хто тут справді балансує, відповіла я, і ми погодилися, що автівку треба переставити хоча б на півметра.
Наступного ранку бандит повернувся, натиснувши дзвінок, і сказав:
У тебе на килимці собача какашка, я її вже розтопив, будь обережна.
Він вийняв мою чашку, підняв мобільник і запропонував переглянути кадри з камер, встановлених у підїзді.
Баба Люда, яка розносить «подарунки» під двері, зявилась у відео, і ми обоє подивилися це тричі, втрачаючи розум, адже не розуміли, навіщо вона це робить.
Сергій пообіцяв зайти ввечері і виправити скрипучу дверцяту в шафі, а я, готуючи шоколадне печиво, чекала його приходу, щоб справити враження.
Він прийшов, піднявши килимок, і запитав:
Є какао?
Є, відповіла я, злегка розчарована.
Ти ж маєш поправити дверці у шафі, сказав він, хочу допомогти.
Хочу! я відразу захотіла компенсації за нерви.
Він погодився, і ми розмовляли про бабусю Люду, про її «музичні» клопоти у квартирі33.
Після того, як Сергій підмурив дверцяти, я зрозуміла, що треба ще щось зробити з «шкідниками» у підїзді. В нашому будинку зявився новий ворог «сірники» у замковій щілині. Я швидко знайшла в інтернеті, де купити «Салідол», і планувала нову атаку.
Так, мій ранок розпочався мирно, коти спокійно «мяукали», я випила каву, коли раптом у двері постукала «нелюдна» сила. Я відчинила, а переді мною стояв Сергій у синіх джинсах і зеленій футболці, схожий на колишнього правого «маври». Ми посміхнулись, і, хоч і втрачаючи настрій, зрозуміли, що наші битви лише починаються.
