«Мамо, він хоче, щоб я це для нього зробила… Каже, всі добрі жінки це вміють… Я не добра? Навчи мене… Якщо всі можуть, і я повинна вміти…» Я досі дивуюсь, що моя племінниця знайшла собі чоловіка — і все це завдяки своїй мамі. Коли Аліна була ще дитиною, моя сестра відмовилася віддавати її в дитсадок, підлітком не дозволяла гуляти — донька постійно сиділа вдома і стала замкнутою. Навіть коли Аліна навчалась у нашому місті, мама слідкувала, щоб вона поверталась до шостої вечора. Дівчині було 20, а мама дзвонила о пів на восьму і кричала, чому її досі нема вдома. Це було просто абсурдно. Аліну зі своїм майбутнім чоловіком познайомила спільна підготовка до іспиту в бібліотеці — він був на два роки старший, давав їй конспекти, допомагав, і зрештою закохався, потім почав залицятись. Саме тоді племінниця вперше почала не слухатись суворих маминих правил. Зрештою, Аліна вийшла заміж і мама таки дозволила їй самостійне життя. І ось нещодавно маю цікаву історію. Я сиділа у сестри вдома, коли подзвонила Аліна й почала говорити таким голосом, у якому змішались сльози й сміх, що ледве можна було щось розібрати: — Мамо, він хоче, щоб я для нього це зробила… Він каже, всі хороші жінки це вміють… То я погана? Навчи мене… Якщо всі вміють, і я повинна вміти… У сестри миттю змінилося обличчя, вона попросила Аліну заспокоїтися й пояснити, що саме має на увазі, що всі хороші жінки вміють. — Суп, мамо, — сказала Аліна, і ми не змогли втриматись від сміху. — Ну не смійтеся з мене! Ти ж не навчила мене суп варити, я вже шукала рецепти в інтернеті, але не смачно виходить! Ми з сестрою одразу детально пояснили їй покроково, як варити суп, час від часу пересміюючись одна з одною. Ввечері Аліна ще раз подзвонила та подякувала за допомогу: чоловік похвалив, суп вийшов смачний, і головне — тепер вона відчуває себе справжньою жінкою!

Слухай, маю тобі розказати історію смішну і трохи зворушливу, чисто по-нашому. Памятаєш мою племінницю Соломію? Ото я досі дивуюсь, що вона чоловіка знайшла, і взагалі в неї так життя склалося, бо її мама, моя сестра Маряна, завжди тримала Соломію під крилом, нікуди не відпускала.

Як Соломія була ще малою, то Маряна й слухати не хотіла про садочок вдома краще, своє. У школі з гуртків додому бігла, про дискотеки й мови не було. З підліткового віку ніяких прогулянок, сиділа, як та мишка, вдома, майже ні з ким не бачилась, такою трохи відлюдькуватою стала. Навіть в університет вступила тут, у Львові, щоб далеко не ходила, Маряна пильнувала: Додому не пізніше шостої!. Уявляєш, їй було вже двадцять, а сестра дзвонить о пів на восьму: Де ти? Чого ще не вдома? Ну, безглуздо, як на мій погляд.

Але потім Соломія зустріла свого майбутнього чоловіка Ростислава. Познайомились вони в бібліотеці на другому курсі, він був старший на два роки. Допомагав їй з навчанням, конспекти підкидав, а потім якось так непомітно між ними щось зародилося. Він закохався, почав ходити з нею гуляти отоді Соломія вперше почала йти наперекір маминим правилам.

Врешті-решт вони одружилися, і Маряна відпустила Соломію в самостійне життя.

А тепер найцікавіше! Сиджу я в Маряни вдома, чай пємо, тут дзвонить Соломія, і так говорить, що ледве розбереш: чи то сміється, чи плаче, чи з обох причин одразу.

Мамо, Ростик хоче, щоб я для нього це зробила… Каже, всі хороші господині вміють це… А я що, не господиня? Навчи мене… Якщо інші вміють, то і я зможу…

Бачу, у Маряни обличчя аж змінилося стала серйозною, каже: Соломіє, заспокойся, поясни, про що йдеться, що всі хороші жінки можуть?

І тут Соломія таким дитячим голосом: Борщ, мамо!. Ми з Маряною так хмикнули, ледве стримались, щоб не зареготати.

Та не смійтеся з мене! обурилася Соломія. Ти ж мене не вчила, як той борщ варити, я вже й в інтернеті дивилася рецепти, а весь час якась химерія виходить, не смакує

Ми з Маряною їй швиденько крок за кроком пояснили, як варити борщ, ще й по телефону сміялися й жартували одна з одною.

Ввечері Соломія ще раз подзвонила: Дякую, тітко й мамо! Ростик похвалив борщ, каже, дуже смачний, тепер я справжня жінка!. Отак й буває: живеш собі, а борщ то не просто страва, а ціла наука та символ у нас, українців!