На межі цього літа
Працюючи у бібліотеці, Оксана завжди вважала своє життя трохи занудним. Відвідувачів було обмаль більшість зависали у смартфонах. Вона періодично переставляла книжки на полицях, змахуючи пилюку, і єдиним плюсом роботи вважала те, що прочитала стільки книг, що вже й сама не знала то вона жива людина, чи вже персонаж з якогось роману. І романтичні, і філософські, і які там лиш не були Але ось, під тридцять, Оксана зрозуміла, що романтика в її житті пролетіла як той поїзд «Київ Ужгород».
Вік вже цілком собі дорослий, пора б і про родину подумати. Вигляд цілком звичайний, зарплата доволі скромна. Та й не думала вона роботу міняти, бо все наче влаштовувало. В бібліотеку забігають хіба що студенти перед сесією, рідко школярі або пенсіонери, які шукають рецепти варення.
Ось нещодавно проходив професійний конкурс серед бібліотекарів області, й Оксана, не вірячи власному щастю, виграла головний приз двотижневу відпустку на березі Чорного моря з повністю оплаченою поїздкою.
Клас! Обовязково поїду! захоплено поділилася Оксана з подругою та мамою. На мою зарплату далі Борисполя не поїдеш, а тут таке щастя з неба впало!
Літо закінчувалось. Оксана неквапливо йшла вздовж пустого пляжу в Залізному Порту: більшість відпочивальників сиділи у кафе, бо море сьогодні розійшлося, як після прем’єри «Танців з зірками». Вона була на морі вже третій день, тож захотілось прогулятись берегом, помріяти і подумати.
Та несподівано Оксана побачила, як хвиля змила хлопця з пірсу. Недовго думаючи, вона кинулася на допомогу добре, хоч недалеко було, та й плавати вона ще з дитинства вміла, хоч і не як Яна Клочкова.
Хвиля гралася то допоможе підтягти хлопця до берега, то знову відкине. Але Оксана вперто чіплялася ногами за дно, поки, нарешті, не виволокла його мало не за комір.
Мокра, в гарній червоній сукні, що одразу облупилась і прилипла, Оксана зиркнула на врятованого. Виявилося, підліток, може років чотирнадцять, проте високий, що аж за неї.
Ти що, в таку погоду купатись виліз? суворо перепитала вона.
Хлопець стенув плечима, пробурмотів «Дякую!», і, хитаючись, подався геть. Оксана тільки знизала плечима та подивилась йому вслід. Наступного ранку прокинулася, сонце ллється у вікно, море обіцяє бути лагідним, а не як вчора от тобі й перепросини.
Після сніданку Оксана пішла на пляж і, надихавшись свіжим повітрям, вирішила увечері прогулятись у парк атракціонів. Там у тирі вирішила пригадати молодість: у школі вона майже чемпіонкою з влучності була. Перший постріл в молоко, другий в яблучко.
Дивись, сину, ось як стріляти треба! почувся за спиною веселий чоловічий голос. Обернулася перед нею стояв вчорашній хлопець.
Хлопчик глянув на неї з переляком впізнав рятівницю. Оксана зрозуміла: батько нічого не підозрює.
Покажете нам майстер-клас? втрутився чоловік високий і якусь дуже добру мав посмішку, Мій Назарій зовсім не влучний, чесно кажучи і я поціляю хіба в кашу. Що вже там.
Після тиру пішли всі разом гуляти, потім сиділи в кафе, їли морозиво та каталися на колесі огляду. Оксана навіть одразу подумала, чи не підійде до них зараз мама того Nazarія, але ні: чоловіки вели себе цілком розкуто, нікого не чекали.
Батько хлопця представився: Андрій. Виявися дуже цікавим співрозмовником, та й що більше Оксанка з ним спілкувалась, то більш він їй подобався.
Ви тут вже довго? спитав Андрій.
Ні, тільки тиждень, ще маю другу в запасі.
А звідки ви, якщо не секрет?
Виявилося просто неймовірний збіг! Всі троє і Оксана, і Андрій з сином жили в одному місті, у мальовничих Черкасах. Сміялися довго й щиро.
Буває ж таке у рідному місті не розминешся, а тут, на морі, доля звела! радів Андрій.
Назар теж розслабився і вже весело підтримував розмову. Видно було зрозумів, Оксана не збирається розкривати таємницю його вчорашнього запливу.
Попрощались близько опівночі, чоловіки провели Оксану до готелю. Договорилися зустрітися вранці на пляжі.
Оксана прийшла першою, а друзі запізнилися ледь не на годину.
Доброго ранку! почувся знайомий голос. Простіть нас, Оксано, Андрій заклопотано вмощувався поряд, Але це доля: забули увімкнути будильник, проспали, як діти.
Тату, я купатися! мовив Назар і помчав у воду.
Оксана озирнулася і несподівано закричала:
Стій, ти ж не вмієш плавати!
Що ви, здивувався Андрій, він не лише вміє, а й у шкільних змаганнях перемагає!
Оксана тільки очі округлила і нічого не сказала. Мабуть, здалось.
Жили вони в сусідньому готелі.
Дні минали казково і як у гарному серіалі. Кожен ранок зустріч на пляжі, ввечері прогулянки, невеличкі поїздки екскурсіями, майже родиною. Оксані дуже хотілося поговорити з Назаром наодинці: їй здавалось, він щось приховує. А може, просто їй привиділось.
І незабаром трапився зручний випадок: на пляж прийшов тільки Назар.
Добрий день, сказав він, тато трохи захворів, температура. Я відпросився, сказав, що ви приглянете за мною. Сподіваюся, не проти?
Назаре, а номер тата скажи, я йому подзвоню, хлопець продиктував.
Доброго ранку, відповів Андрій по телефону, точніше, не зовсім доброго із температурою валяюсь. Пригляньте за моїм хлопцем, він пообіцяв вам слухатись.
Не турбуйтесь та одужуйте, Назар молодий, розумний, приглянемось, заспокоїла його Оксана.
Після купання Назар розвалився на лежаку й несподівано заявив:
Знаєте, ви справжній друг.
І що це тебе так вразило?
Дякую, що вчора татові нічого не сказали. Я справді не очікував хвиля захопила швидко, й розгубився.
Прошу дуже! усміхнулася Оксана. Після паузи спитала: Назаре, а де твоя мама? Чого ви з татом удвох?
Хлопець трохи помовчав, замислено глянув у бік, а потім, ніби подорослішавши за одну мить, розповів.
Виявилось, у їхній родині життя кипіло під кришкою: зовні ідеальна сім’я, насправді ж мама (яку звали Маргарита) давно будувала нове життя з колегою-інженером Артемом. Тато часто їздив у відрядження, а Назар залишався з мамою.
Якось мама заявила:
Назарчику, сьогодні в нас гості колега Артем зі своєю дочкою Лесею. Будемо з Артемом працювати над кресленнями, а ти розваж Лесю в парку.
Леся була дівчина не промах, трохи старша за Назара, та кмітлива. Мама дала йому аж тисячу гривень на морозиво дівчині, мовляв, джентльмен має пригощати.
Гуляли по парку години три. Насправді з Лесею було цікаво досвідченіша, вже щось розповість, поділиться порадами Назар з нею навіть трохи подорослішав.
Перед приїздом тата Леся зітхнула:
Добре, що твій тато нарешті повертається, а то я вже стомилася тебе відволікати від «дорослих справ». У наших батьків своє життя хай собі ділять квартири, а нам своє.
Назарові стало неприємно про маму таке чути. Але сам усе розумів: мама аж надто захопилась своїм Артемом. Після повернення тата всім стало очевидно: в сімї гроза. Одного вечора Назар почув сварку, коли повертався з тренування.
Так, зраджую! І що ти мені зробиш? долинав голос мами з передпокою.
Нічого. Просто подам на розлучення. Назар залишиться зі мною, спокійно відповів тато.
Будь ласка. Я створю нову родину, відрізала мама.
Назар тихцем втік до своєї кімнати. Наступного дня мама зібрала речі й пішла. Отець спробував поговорити із сином, але Назар тільки мовив:
Пап, не треба нічого пояснювати. Я все вже зрозумів. Люблю тебе, нам так буде краще.
Оце так, вже дорослий, тато посміхнувся і погладив його по голові. Мама зробила свій вибір, а ми з тобою справимось.
Мамі Назар поки не телефонував: не пробачав, не хотілося. Тож, після пляжу він з Оксаною провідали Андрія в готелі, прихопивши з собою свіжі фрукти: там тато вже радів, обіцяв повернутися до пляжного життя наступного дня.
Через три дні Андрій із Назаром вже збирались додому, а Оксані залишилось ще два дні відпустки. Літо котилося до фіналу. На самому його краю вони прощалися.
Андрій обіцяв зустрічати Оксану на вокзалі. Назар посміхався з усіх сил.
Оксана не будувала планів, просто щасливо усміхалась, перечитуючи ніжні повідомлення від Андрія: зізнання, як він за нею скучив. А незабаром вона переїхала до Андрія з Назаром у їхню простору черкаську квартиру і здавалося, що найбільше радів Назар: за тата, за себе, і за нову, справжню родину.
