– Ти обкрадаєш мого сина, він навіть лампочку собі купити не може! У неділю зранку я лежала під ковдрою на дивані. Мій чоловік поїхав до своєї мами – поміняти лампочки. Але справжня причина, чому вона покликала сина, була інша: – Сину, ти не забув, що в Ігоря сьогодні день народження? Мій чоловік — справжній марнотрат. Його зарплати вистачає на кілька днів. Добре хоч, що дає мені гроші на комуналку та їжу. Все інше витрачає на нові ігри та всяку техніку для цих ігор. Я на це не зважаю, бо вважаю: хай уже краще хлопець розважається, ніж п’є в гаражі чи шатається по клубах. Та й десь читала: перші сорок років дитинства — це найскладніше для будь-якої людини. Я не пишу все це для жалю, просто пояснюю, чому чоловік вічно без грошей. У мене таких проблем нема — ще й заощадити інколи вдається. Чоловікові часто даю в борг, коли комусь терміново треба грошей. Але як це стосується його мами, племінників чи сестри — категорично відмовляю. Я, звичайно, згадала про день народження Ігоря і завчасно купила йому подарунок. Коли чоловік поїхав до родини, віддала йому подарунок і сіла дивитися фільм. Зі свекрухою у нас взаємна неприязнь — тому не їздила. Свекри вважають, що я не люблю їхнього сина, бо не дозволяю тратити на них гроші й не сиджу з дітьми його сестри. Колись погодилася посидіти з їхніми дітьми годинку — а вони прискочили аж під вечір, через що я запізнилася на роботу. А як посміла обуритися — свекруха з її донькою назвали мене наглою і хамкою. Після цього всі прохання посидіти з племінниками відразу відхиляю. Але не маю нічого проти того, що чоловік з ними грається, бо мені теж з ними цікаво. Після від’їзду чоловіка минуло не так уже й багато часу, як він приїжджає додому — з усією своєю родиною, навіть племінники з ним. Свекруха, не знімаючи пальто, проходить у квартиру й урочисто заявляє: – Ми вирішили, що на день народження Ігорю купимо планшет, який він сам обрав, ціна — двадцять тисяч гривень. Ти винна мені десять тисяч за цей подарунок, плати! Я, звичайно, могла б подарувати хлопцеві планшет, але точно не за такі гроші. Зрозуміло, що ніяких грошей я не дала. В цю мить навіть чоловік почав мене дорікати — що я скупарка. Я відкрила ноутбук, покликала Ігоря, і вже через п’ять хвилин ми разом з ним вибрали і замовили йому гаджет, який справді йому сподобався. Хлопець радісно прибіг до мами, яка всю дорогу сиділа на коридорі. У моєї золовки дуже “липкі руки” — до них усе приклеюється. Свекруха мого жесту не оцінила — і відразу обурилася: – Ніхто тебе про це не просив! Ти мала дати гроші! Ти живеш з моїм сином, а він як жебрак — навіть лампочку собі не купить! Давай мені негайно десять тисяч! Добре знаєш, що це гроші твого чоловіка! І вже лізе до моєї сумки, яка лежала на тумбочці. Я подивилася на чоловіка і прошипіла: — У тебе три хвилини, щоб випроводити всіх з дому! Мій чоловік схопив свою матір і виволік її з нашої квартири. Три хвилини — і всі як вітром здуло. А я от думаю: хай уже краще чоловік витрачає гроші на ігри, ніж віддає все мамі. Краще вже хай тішиться, ніж ці “добродії” обдиратимуть його до нитки. Сиджу, думаю — може, треба було за сироту заміж виходити!

Ти обкрадаєш мого сина, він навіть лампочку купити не може.

У неділю з ранку я примостилася під пледом на дивані. Мій чоловік поїхав до своєї мами треба було змінити їй лампочки. Але справжня причина візиту, як завжди, була зовсім не в цьому:
Синочку, ти не забув, що сьогодні у Тараса день народження?

Мій чоловік справжній розтринькувач. Його зарплата тане, як сніг у квітні вистачає на лічені дні. Добре, що хоча б мені віддає гроші за комуналку та продукти. Все інше йде на якісь нові ігри чи ґаджети до них. Я на це не нарікаю, адже вважаю, що чоловікові краще ганятися за віртуальними монстрами, ніж по гаражах чи нічних клубах. До того ж, якось прочитала, що перші сорок років дитинства найскладніший період у житті кожного чоловіка.

Та розповідаю це не для того, щоб просити співчуття просто так пояснюю феномен його вічно порожніх кишень. Я таких проблем не маю. Ще й встигаю відкладати копійку на чорний день. Час від часу навіть позичаю чоловікові, коли вже дуже припече. Але щоразу відмовляю йому, коли він просить гроші на маму, племінників чи сестру.

Я, звісно, памятала про день народження Тараса і ще з тиждень тому купила йому подарунок. Перед тим як чоловік вирушав до родини, вручила подарунок і зручно вмостилася дивитись серіал. Їхати з ним навіть не думала з тещею у нас, знаєте, розуміння приблизно як у ворони й кота.

Вона впевнена, що я його не люблю, бо не даю витрачати гроші на їхню сімю і відмовляюсь сидіти з племінниками. Якось погодилась доглянути за дітьми годинку, а вони забрали їх аж ввечері, і через це я запізнилась на роботу. Мала нахабство ще й сказати про це вголос. За що мене благословили разом і мама чоловіка, і його сестра: “Безсоромна ти, Катерино!”. Відтоді всі прохання посидіти з дітлахами автоматично буксують. Зате у мене не викликало ревнощів, що чоловік возиться з племінниками разом грались у козаки-розбійники, обидва щасливі.

Не встиг чоловік як слід повернутися від мами, а до нас вже прибуло все сімейство: теща, сестра з дітьми і навіть кіт Сірко. Свекруха, не знімаючи пальта, пройшла у вітальню і випалила:
Ми вирішили, що на день народження Тарасу потрібен планшет, який він сам вибрав. Його ціна двадцять тисяч гривень. Твоя частка десять тисяч, давай сюди!

Я, може, і подарувала б щось добреньке хлопцю, але не за такі гроші!

Звісно, я грошей не дала. Ще й чоловік пробурмотів мовляв, я скупа, як риба в ополонці. Я відкрила ноутбук і покликала Тараса. За пять хвилин разом обрали й купили подарунок цілком пристойний.

Тарас щасливо зіскочив до матері, яка чекала в коридорі. Сестра чоловіка має такі липкі руки, що все до них прилипає, просто магія. Свекруха на мій добрий жест навіть бровою не повела, зате розгнівалась:

Тебе ніхто не питав! Треба було дати гроші! Ти живеш з моїм сином, а він як жебрак навіть лампочку собі купити не може! Давай негайно десять тисяч, тобто це його гроші ти знаєш!

І тут вона вже тягнеться до моєї сумки, яка стояла на тумбочці. Я глянула на чоловіка й прошепотіла:
У тебе три хвилини, щоб вигнати їх всіх!

Чоловік навіть не думав сперечатися підхопив маму під руку і буквально виніс її разом із кланом з квартири. Три хвилини і наша фортеця знову вільна.

Тому я твердо за, щоб чоловік спускав гроші на ігри раніше все одно їх забирала мама. Нехай вже краще витратить на радість собі, а не тим “винахідливим” родичам.

І все-таки сиджу і думаю: от би за сироту заміж вийти радість та й годі!