Ігорку, ти бачив мою синю папку з документами? Точно памятаю, що залишила її на комоді, а зараз там лише твої журнали.
Олена нервово перебирала стопку паперів у передпокої, поглядаючи на годинник. До важливого засідання залишалося лише сорок хвилин, а довгі черги в центрі Києва вже скручувалися в червоні змії на навігаторі. Вона ненавиділа запізнюватися. Пятнадцять років на посаді фінансового директора великої будівельної компанії зробили пунктуальність її другою натурою.
Ігор вийшов з кухні, жуючи бутерброд з шинкою. Він був у тому ж домашньому халаті, який Олена подарувала йому на минуле день народження мякий, велюровий, темносиній, що підкреслював його блакитні очі. У свої тридцять два роки Ігор виглядав чудово: стрункий, свіжий, з модною стрижкою. Поруч стояла Олена, якої минулого місяця виповнилося сорок три, і інколи вона відчувала незручність, незважаючи на дорогі креми, косметології та регулярний фітнес.
Оленко, чому панікуєш? лагідно усміхнувся він і підкнув крихти з підборіддя. Переложив її на полицю в шафу, щоб не запилювалася. Ти ж знаєш, я люблю порядок. Зараз принесу.
Він, немов підліток, швидко підбіг до шафикупе і через мить передав їй зниклу папку.
Дякую, рідний! Олена поцілувала його в щоку, аромат якої нагадував післягоління. Що б я без тебе робила? Все, я поспішаю. У холодильнику готовий обід, розігрій. Пізно вже, у нас аудит на підході.
Удачі, моя королево! вигукнув він, коли вона вже бігла до сходових площадок.
У ліфті Олена посміхалася своєму відображенню у дзеркалі. Яка удача! Три роки тому, після важкого розлучення з першим чоловіком, який випив з неї всю енергію, вона й не мріяла про нові стосунки. А потім з’явився Ігор молодий, амбіційний, хоч і звичайний менеджер автосалону, проте надзвичайно турботливий. Він огортав її увагою, яку вона давно не відчувала: квіти без приводу, сніданки в ліжко, компліменти. Подруги шепотіли за спиною, що це вигідний шлюб, що він за неї тільки за гроші чи за квартиру. Олена відмахувалася. Хіба можна підробити ту іскру в очах? Хіба можна грати роль три роки підряд?
Вона сіла в свій позашляховик, кинула папку на пасажирське сидіння і завела мотор. Раптом її погляд упав на заднє сидіння. Там лежав пакет з речами для хімчистки, який вона планувала відвезти вчора, але забула. У кишені пальта залишився другий телефон робочий, на який мали подзвонити аудитори.
Чорт! вигукнула вона.
Придушивши двигун, вона повернулася. Ліфт ледве повз повз надвишкою. Олена відчинила двері ключем, намагаючись бути тихою, бо не хотіла знову відволікати Ігоря, який збирався сісти за свій ноутбук.
У передпокої вона почула голос чоловіка, що лунало з вітальні. Ігор говорив голосно, емоційно, крокуючи по кімнаті.
Мамо, перестань вже бурмотіти! Я ж сказав, все йде за планом! голос Ігоря звучав роздратовано, зовсім не так ласкаво, як пять хвилин тому.
Олена замерла, не дотягнувшись до вішалки. Тон голосу був чужим. Вона знала, що підслуховувати не варто, та ноги ніби приросли до підлоги.
Яка різниця, що вона там хоче? продовжував Ігор. Мамо, ти мене слухаєш взагалі? Я ж не дурень. Я три роки терпілю цю старуху лише заради дачі.
У Олені перехопило дихання. У грудях вибухнув крижаний шар. «Старуха»? Це він про неї?
Так, мамо, терпитиму ще! Ігор хихотів, а сміх здавався Олені огидним скреготом. Ти бачила її без штукатурки? Тепер вже жоден укол не допоможе. Щоночі, коли лягаю в ліжко, уявляю, що я на роботі. Платити мені шкоду, видавати молоко!
Олена притиснула ладонь до рота, щоб не закричати. Сльози миттєво розбризкалися, розмазуючи туш. Хотіла вдертись у кімнату, ударити його, вигнати. Але холодна, зла сила утримувала її на місці. Треба було дослухатися. Треба було зрозуміти все.
Зато, мамо, скоро все окупиться, голос Ігоря став мрійливим. Вчора вона говорила, що хоче переписати на мене дачний будинок у Срібному Борі. Подарунок на річницю. Уявляєш, скільки він коштує? Я вже зателефонував ріелтору, дізнавався. Якщо продати, нам хватить на твою квартиру в центрі, на мій бізнес і лишиться, щоб злітати звідти подалі. А Ленка Що Ленка? Пор плаче і втішається. Вона ж сильна баба, ще заробить.
У трубці, очевидно, його щось запитали, бо Ігор почав виправдовуватись:
Не шкода її! Памятаєш, як вона на твоєму ювілеї викидала салати, каже «майонез шкодить, холестерин»? Аристократка зявилась. Я її іноді так ненавиджу, що зуби стискаються. Особливо коли вона вчить мене життю: «Ігоре, розвивайся, читай книги».
Олена сповзла по стіні і сіла на коліна. У вухах шуміло. Три роки. Три роки брехні. Кожне «люблю», кожне обійми, кожен букет все це була інвестиція. Він просто чекав великого кушу. Дачний будинок, успадкований від батька, дійсно коштував мільйони гривень, і вона дійсно планувала переписати його на чоловіка, щоб він відчув себе власником, а не паразитом. Яка ж вона була дурниця!
Все, мамо, давай, сказав Ігор. Вона може повернутись, забула щось у хмарах. Я передзвоню ввечері, коли вона засне. Люблю тебе. Ти у мене єдина жінка, заради якої готовий на все це дно.
У кухню почулися кроки. Олена, зібравши волю в кулак, безшумно вислизнула з квартири і акуратно зачинула за собою двері.
У тамбурі вона притиснула лоб до холодної стіни. Серце колотилось у горлі. Трясло її дрібною дробиною. Треба було діяти. Повернутись? Устроїти скандал? Він почне вигадувати, брехати, казати, що вона все неправильно зрозуміла, що це жарт, що він говорив про начальницю Ні. З такими людьми не можна діяти емоціями.
Олена витерла обличчя рукавом дорогого пальта. Вона фінансовий директор. Вміє рахувати, планувати і наносити удари, коли противник їх не чекає. Він хоче гри? Він її отримає.
Вона спустилась вниз, сіла в машину і подивилась у заднє дзеркало. Очі були червоні, туш розтеклася. «Старуха», прошепотіла вона. «Терплю три роки». Ну що, Ігорку. Побачимо, хто кого перетерпає.
На роботу вона не поїхала. Подзвонила заступнику, сказавши, що погано себе почуває, і попросила провести засідання без неї. Потім поїхала в невелике кафе на околиці, куди її ніхто не міг знайти. Потрібен був план.
Ввечері Олена повернулася додому, як завжди, з пакетами продуктів, на обличчі дежурна усмішка, що варта була неймовірних зусиль.
Ігор зустрів її в передпокої, простягнувся поцілувати. Олена ледве стрималася, щоб не відштовхнутись. Вона підсунула щоку, намагаючись не вдихати його запах. Тепер він здався їй запахом гнилі, прихованим під дорогим парфумом, який, до речі, вона йому купувала.
Втомилась, бідненька? лагідно спитав він, беручи пакети. Я вже вечерю приготував. Паста з морепродуктами, як ти любиш.
Дякую, любий, голос Олени прозвучав трохи хрипло, але спокійно. Голова розбивається. На роботі психея.
За столом вона спостерігала, як він накладає їй салат, наливає вино, дивиться в очі своїм ясним, чесним поглядом. А в голові звучало: «Шкоду треба платити».
Ігорку, почала вона, крутя в руках бокал. Я сьогодні багато думала про нас.
Ігор напружився. Ледь помітно, на мить, але Олена, що тепер дивилась на нього іншими очима, помітила це. У його погляді спалахнула страх.
Про що саме, зайчику?
Про той будинок у Срібному Борі. Памятаєш, ми говорили?
Обличчя Ігоря миттєво розблукалось, у очах засяв хижий вогник, який він швидко сховав за маскою ласки.
Памятаю, звичайно. Але ти ж знаєш, мені від тебе нічого не потрібно. Головне, що ми разом.
«Брехун», подумала Олена.
Я розумію, кивнула вона. Але хочу зробити щось значуще для тебе. Щоб ти відчував впевненість. Я вирішила зайнятись документами наступного тижня. Переписати будинок на твоє імя.
Ігор ледве не випустив виделку. Спробував залишитися спокійним, але кутки губ піднялись вгору.
Оленко, це дуже серйозний крок Ти впевнена? Можливо, не варто поспішати?
Впевнена. Ти мій чоловік, моя опора. Хто, якщо не ти? До речі, твоя мама не буде проти? Може, запросимо її на обід у вихідні? Підкреслимо моє рішення, обговоримо деталі. Хочу, щоб вона знала, як я ціную тебе.
Мама? Ігор просвітився. Звичайно! Вона буде щаслива! Вона ж тебе обожнює, ти ж знаєш. Завжди каже: «Яка Оленка розумна жінка».
Олена опустила очі, ховаючи злостиву усмішку.
Чудово. Хай приїде в суботу. Я приготую щось особливе.
Наступні три дні були для Олени справжньою мучницею. Вона спала в одному ліжку з Ігорем, терпіла його дотики, слухала його балачки. Але мета додавала сили. Вона вже консультувалась з юристом і знала, що робити.
У суботу Тамара Петрівна, мати Ігоря, зявилась у повному урочистому вбранні. На ній була блузка з рюшами і важка брошка, яку Олена бачила лише на великих святкових подіях. Свекруха випромінювала приторну доброту.
Оленко, дитино, як ти схудла! вітала вона, оглядаючи невестку. Працюєш багато, не шкодуєш себе. А Ігоре каже, що ти хочеш їх радувати?
Запрошую, Тамаро Петрівно, підходьте, Олена запросила гостей до столу.
Стол був багОлена підняла келих, посміхнулася і, сказавши: «Тепер я сама керую своїм життям», кинула його у повітря, і склянка розбилася на безліч крихтів, відлунюючи її нову свободу.
