Близько години я спостерігала за майбутніми батьками, які щойно отримали атестат з якоїсь школи у Тернополі.
Недавно був у мене «зліт» до гінеколога. Черга, як завжди, як на державне субсидування, а лікар спізнювався так, що можна було встигнути подзвонити всім родичам з села. За мною стояла вагітна дівчина років вісімнадцяти, прийшла не сама, а з «татом», такого ж віку. «Батьки», здається, вперше потрапили в поле битви під назвою «українська поліклініка», бо поводилися по-царському: до черги їм байдуже, живуть як у серіалі. Майбутній тато реготав на весь коридор, хизуючись майбутнім сином:
От скажи, це ж круто, що пацан?! Ги-ги-ги-ги-ги…
Повторював це з ентузіазмом Фігаро, разів десять, а потім раптово над ним засяяло:
О, ми ж його ще не назвали! Давай назвемо іменем якогось лікаря із кабінету!
Він рішуче походжав коридором, читав на табличках імена лікарів і давав коментарі. Завершивши цей парад, хлопець присів до дівчини й знову почав хіхікати. Тут повз проходила бабця-ветеран поліклінічних битв і сказала йому поважно:
Молодий чоловіче, трошки тиші, бо зараз здадуть нерви!
Юний тато зчудовано повернув голову до неї, обвів поглядом як відкриття століття й видалив у простір:
Та у бабусі, мабуть, теж скоро прибавлення! Ги-ги-ги-ги
Дівчина злегка хіхікнула у відповідь, тримаючи той же натхненний «вираз єнота», що й він. Я себе лише дивом стримала, не хотіла влаштувати скандал на всю консультацію, особливо при вагітній.
Але на цьому «концерт» не закінчився. Почалася тема про їжу:
Я зараз помру з голоду! Ай-на-на-най
Я реально хочу їсти, а ще чекати пів години
Ходімо на вареники, а потім повернемось!
Не хочу вареників!
О, яка ти перебірлива стала! Ось така-сяка! Ги-ги-ги…
Через їхній діалог почав боліти не лише мозок, але й уява. На щастя, вирушили вони кудись у напрямку вареників чи галушок, і нехай їм смакує на здоровячко: головне, що пішли.
З гордістю української вчительки подумала я про те, яке ж геніальне виховання чекає у цього малюка. Мабуть, виросте новий міні-кавалер із такими ж манерами. Хоча, якщо бабусі й дідусі будуть втручатись у виховання, то, чесно кажучи, особливих надій на зміни в сценарії немає.
Одним словом, поліклініка школа життя.
