Після сімдесяти років життя вона стала нікому не потрібна, навіть син і дочка не привітали її з днем народження.
Ганна сиділа на лавці в маленькому парку біля санаторію, витираючи сльози з обличчя. Сьогодні їй виповнилося сімдесят років, але від власних дітей ані дзвінка, ані листівки. Лише сусідка по кімнаті, бабуся Марфа, подарувала їй вишитий носовичок і обійняла. Медсестра Оксана пригостила Ганну яблуком мовляв, для міцного здоровя у такий день. Санаторій був непоганий, але персонал ставився до всіх однаково холодно й відсторонено.
Всі тут розуміли: стареньких привозять до таких закладів, коли діти вже не хочуть з ними возитися. Ганну сюди привіз син Ярослав, сказавши, що мамі треба відпочити та підлікувати здоровя. Насправді ж вона тільки заважала його дружині.
Ганна була власницею гарної двокімнатної квартири у Києві, але син умовив її переписати житло на нього. Перед підписанням він клявся, що все буде по-старому, вона житиме вдома, лише кімнату для себе виділить. Та з часом до неї вїхала вся сімя сина, і між Ганною та невісткою Ольгою почалася справжня війна.
Ольга вічно бурчала: то борщ не такий, то пляма у ванній не відмилася. Спочатку син пробував заступатися за Ганну, але згодом почав кричати і він. Мати помічала, що син і невістка щось нашіптують вечорами.
Одного разу син прямо сказав: добре було б, щоб мама трохи відпочила й підлікувалася у санаторії. Ганна подивилася йому в очі й запитала:
Ярославе, ти мене в будинок для старих вирішив здати?
Син почервонів і опустив погляд:
Мам, ну що ти вигадуєш? Це звичайний санаторій, поїдеш на місяць, відпочинеш, здоровя поправиш, а потім повернешся.
Він привіз її, підписав якісь папери, пообіцяв скоро навідатися, і зник. Відтоді минуло більше двох років.
Ганна намагалася додзвонитись до Ярослава, але у слухавці відповів сторонній чоловік: мовляв, ваша квартира вже не належить вашому синові, її продали, а куди дівся Ярослав не знаю. У перші тижні Ганна не могла заснути, плакала ночами. Гірше було від думки, що вона й справді більше ніколи не повернеться додому. Та й совість мучила: колись давно вона сама неабияк образила свою доньку, ради сина.
Ганна родом з Полтавщини, мала з чоловіком велике обійстя, тримали господарство. Одного разу сусід Микола розповів її покійному чоловікові, що в місті люди живуть краще і робота є, і квартири дають. Ірена, її чоловік, загорівся ідеєю переїзду: продали обійстя, і перебралися до міста. Справді, спочатку все складалося добре: дали квартиру, з часом Ганна з чоловіком навіть купили стареньких “Жигулі”. Але щастя було нетривалим: чоловік загинув у ДТП. Ганна залишилася сама з двома дітьми.
Щоб підняти дітей на ноги, мила підлоги у підїздах вечорами, відкладала кожну копійку. Сподівалася, що діти допоможуть їй на старість, та не так сталося.
Спочатку син потрапив у великі неприємності, Ганна мусила позичати гроші знайомих, аби його не посадили до вязниці. Згодом дочка, Соломія, вийшла заміж, народила онука. Все наче було гаразд, та онук захворів. Соломія змушена була кинути роботу, щоб доглядати сина, а лікарі ніяк не могли встановити діагноз.
Врешті онуку поставили рідкісний діагноз, лікувати який можна було лише у Львові, в обласній лікарні, а туди стояли величезні черги. Поки дочка шукала спосіб вилікувати сина, її чоловік покинув сімю. А тоді Соломія познайомилася в лікарні з вдівцем, у якого донька мала таку ж хворобу. Вони стали жити разом. Через чотири роки чоловік Соломії знову захворів і йому знадобилися значні кошти на операцію.
Ганна мала ті гроші заощаджені гривні, які відкладала Ярославові на початковий внесок за квартиру. Коли дочка попросила матері допомогти, Ганна відмовила: не хотіла витрачати таку суму на, як їй здавалося, чужу людину. Соломія образилася й сказала, що більше не має матері. З того часу вона не спілкувалася з Ганною вже одинадцять років.
Ганна піднялася з лавки й повільно рушила до санаторію. І раптом почула:
Мамо!
Серце мало не вистрибнуло з грудей. Обернулась перед нею стояла Соломія. Ганна мало не впала, донька встигла підхопити її в обійми.
Я так довго тебе шукала. Ярослав відмовлявся казати, де ти. Він розповів усе лише тоді, коли я пригрозила позовом до суду за незаконний продаж твоєї квартири.
Матусю, прости, що так довго не могла до тебе приїхати. Спершу дуже на тебе злилася, потім усе відкладала і соромилася. Кілька тижнів тому мені наснилося, як ти блукаєш лісом і плачеш.
Я прокинулася вранці з важким серцем, розповіла чоловікові. А він сказав мені обовязково тебе знайти й помиритися. Я приїхала до Києва, а там чужі люди, які ні про тебе не чули. Потім майже місяць шукала Ярослава. Зараз у нас з чоловіком великий будинок на березі Чорного моря. Чоловік сказав за тобою приїхати й забрати з собою додому.
Ганна обійняла Соломію й розридалася. Але цього разу по щоках текли сльози радості.
