Я благав, але мама була невблаганна: швидко склала мої речі до рюкзака, дала трохи гривень та вигнала з дому. Ми жили так, як усі я, мама, тато, дід Василь. Колись у батьків було все добре, але згодом мама перестала дбати про себе, а тато знайшов іншу.
Татова нова обраниця була набагато молодша, і незабаром вона завагітніла від нього. Мама не змогла пробачити цю зраду, і батько пішов із сімї, залишившись із тією жінкою. Ані в його, ані в маминому новому житті не лишилося місця для мене.
Коли я закінчував восьмий клас, мама привела додому молодшого за себе чоловіка. Я почав протестувати. Звязався з не найкращою компанією: став випивати, дуже коротко постригся, фарбував волосся в яскраві кольори. Мамі вже було не до мене вона просто перестала помічати мої витівки, і я ставав ще дивнішим у її очах. Після першого курсу коледжу, під час чергової сварки, вона виставила мене на вулицю.
Сказала тоді: «Послухай: ти вже дорослий, а я, як і твій тато, хочу бути щасливою. Забирай речі і йди до свого батька!»
Я благав маму пробачити, але вона не слухала мовчки складала мої речі до рюкзака і виставляла мене за двері. Я подався до тата, але й він відчинив мені лише щоб сказати: «Розумієш, це квартира моєї дружини, їй буде незручно, якщо ти залишишся. Повертайся до матері і миріться з нею». Сказав так, і зачинив двері перед носом.
Я мав зовсім небагато грошей, купив квиток на потяг і поїхав. Відтоді багато чого змінилося. Я опинився у маленькому містечку на півночі України, вступив до технікуму, а потім влаштувався кухарем у місцеве кафе.
Минув час, я познайомився з дівчиною, закохався, одружився. Разом із дружиною ми купили власну квартиру. Вона постійно просила мене пробачити батьків, бо сама жила в інтернаті, ніколи не мала батьківської ласки і добре знала, що таке сирітство.
Я ж довго не міг на це наважитися. Одного разу дружина мовила: «Ти щаслива людина, у тебе є батьки, але через свою гордість ти сам обираєш шлях сироти. Ми всі люди, всі помиляємось поїдь до своїх батьків і змирися з ними».
Ми разом вирушили в моє рідне місто. Подзвонили у знайомі двері, де я колись жив. Відкрили мої вже літні мати й батько. Мама тільки побачила мене одразу впала навколішки, сльози на очах, просила пробачення. Я в ту мить зрозумів: я вже давно простив їм усе, просто не хотів цього визнавати.
Ми з дружиною зайшли до батьківської оселі я познайомив їх зі своєю дружиною, сказав, що в них буде онук. Батьки зізналися, що помирилися, коли почали разом мене шукати. Моє зникнення повернуло їм одне одного, і родина знову зібралася разом.
Друга жінка батька, побачивши, як він сумує за першою дружиною, відпустила його сама згодом вийшла заміж за того, з ким зраджувала мого батька. Батько був певен, що дитина його, тому і пішов із дому, але після розлучення зробили тест на батьківство і вияснилося: він не має до тієї дитини відношення.
Тепер мої батьки щасливі разом, я також щасливий. Все склалося саме так, як я мріяв у підліткові роки: мама й тато знову під одним дахом, і ми всі разом справжня українська родина.
