Поки живий ніколи не пізно. Оповідання
Мамцю, як ми й домовлялись, завтра заберу тебе, відвезу. Переконаний, тобі там так сподобається! Сашко хутко одягався і тихенько причинив вхідні двері.
Ганна Петрівна важко присіла на диван. Після довгих умовлянь таки погодилась поїхати. Сусідки захоплювалися:
Оце твій Сашко турботливий, знову тебе на відпочинок відправляє! Нам би такого…
Та сумнів непрошеною тінню засів у серці Ганни Петрівни. Ну нічого, завтра все проясниться.
Вранці Сашко приїхав ще вдосвіта. Швидко виніс мамині валізи, всадовив її в машину і рушили.
Щаслива, гомоніли бабусі на лавці, то їй син людину для допомоги найме, то на відпочинок відвезе! Не як у нас: живемо якось просто, без надмірностей.
Пансіонат той стояв за містом, на Полтавщині.
Мамо, ну це майже пять зірок! Сашко намагався вдовольнити маму поглядом.
Вийшли на територію, а на лавках люди поважного віку. Тут Ганна Петрівна вже точно зрозуміла сумніви були не дарма.
Але вигляду не подала звикла не втрачати обличчя навіть перед долею.
Зустрілися поглядами з сином, а він одразу відвів очі явно зрозумів: мати давно все зрозуміла.
Мамо… тут і лікарі, і гуртки, і компанія! Ти спробуй, тільки на три тижні, а там… Сашко говорив, не дивлячись в очі.
Іди вже, Сашко. І не називай мене “мамцею”, будь як раніше просто “мама”, добре?
Сашко з полегшенням кивнув, чмокнув у щоку й поїхав.
Ганні Петрівні дали вибір окремий номер чи з сусідкою. Вибрала з сусідкою, бо сама з думками довше заведешся, ніж з кимось балакати.
Вітаю, дорога! у номері тронувала пишна дама. Нарешті я не сама! Я Ярина Львівна.
Познайомилися.
Номер, справді, рівня «пять зірок», син постарався: простора вітальня і дві спальні з душем та туалетом.
Ярина Львівна самотня, але небідна жінка девяносто з хвостиком:
Сонечко, я вже заслала мені щоб догляд і затишок. Свою трійку у центрі Полтави здаю, а тут живу рай! Квартиру переписала на племінника, той мене кожної осені возить на море. А ви, голубонько? Видно молода ще, чого сюди?
Ганна Петрівна криво усміхнулася. Та спокуса виговоритись перемогла:
Та не по своїй волі я тут. Син з невісткою вже окремо, не зійшлися ми характерами.
У мене квартира велика, та як трохи заробили одразу свою придбали й переїхали. Спершу одна жити було й непогано, Ганна Петрівна помовчала, та зі здоровям не склалося.
Ааа, зрозуміло, Ярина Львівна намотувала бігуді перед дзеркалом. До речі, сьогодні танці ви йдете?
Ні, дякую, сьогодні відлежуся, Ганна Петрівна хутко пішла відпочити.
Справді. Її онука, Соломія, вчиться в іншому місті. Як приїде буде де родину створити.
Сама винна.
З Оленою, невісткою, не склалося. Та й вона, Ганна Петрівна, вчити любила, все на всьому командувати. Сашко між ними крутився: і маму не образити, і дружину берегти.
Та вже як діти зїхали спочатку навіть покращало. В гості забігали, Соломія телефонувала чи чайку з пирогом привозили. А потім знову: не так, не те!
Сама винна.
Здаватись почала, здоровя придумувала, нібито й слабшою стала може, глянеш ще частіше зайдуть? А синок по-своєму вирішив: чи то на роботі з головою, чи побоявся, щоб знову сварок не було.
Доглядальниць наймав одна, друга, а їй все не так. Внимання рідних хотілося, а вийшло, як вийшло.
Соломія, улюблена онука, часто дзвонила:
Бабусю, скоро приїду! Як ти?
Добре, сонечко, відповідала Ганна Петрівна.
Не сумуй, я ж скоро!
Сама винна.
Наговорила Сашкові, що медикаменти плутає, забуває усе… Думала, може, забере до себе.
Та видно, злякався: забрав до цього пансіонату. Та ще й «пять зірок».
Ганна Петрівна підвелась, глянула у дзеркало: жінка під вісімдесят, то й що?
Розум при ній, сили ще є.
Сама винна. Може, й справді так краще.
Прилягла й заснула.
Три тижні наче ві́чність.
Син приїжджав щопятниці, гостинці віз, але й так усього тут вдосталь.
Все було б, якби справді був просто курорт. А думка, що це назавжди, не давала спокою.
Знаєте, у вашої мами все гаразд. Здоровя на відмінно, тільки нерви часом підводять, повідомили Сашку лікарі.
І Ганна Петрівна помітила, як він… здивувався і дуже зрадів. А вона ж думала тільки й чекають, коли її не стане.
Несподівано прилетіла Соломія:
Бабусю! Тату сказав, ти на відпочинку? Якесь дивне місце! А я диплом захистила вітаюся! Ти додому збираєшся? Я повернулась, сама не хочу. Хочеш зі мною пожити?
Ганні Петрівні враз щось кольнуло в серці Соломія ж така щира:
Тато завтра заїде, збирайся! Додому їдемо!
Ганна Петрівна лише кивнула ось-ось би розплакатися.
Ярина Львівна потім злегка докірливо поправляла зачіску:
Вам, голубонько, додому це не для вас. Ви своя простора, домашня, і пішла в свою кімнату гордо.
Ганна Петрівна зібрала речі. Не вірила, що вибереться з цього, хоч і гарного, але не її раю.
Сашко приїхав удосвіта. Усміхнувся і з єдиним словом:
Мамо, обійняв міцно.
В машині вже сиділа Соломія й, на подив, Олена. Перезирнулися і Ганні Петрівні вперше за довго стало так тепло:
“Сама винна! Всіх учила, командувала жити не давала. Та нащо ж так? Ось поглянь, які всі рідненькі…”
Дякую вам, прошепотіла Ганна Петрівна.
Син відкрив дверцята, і вона сіла в машину.
І їхала Ганна Петрівна додому, переповнена радістю та щастям.
Тепер все буде інакше. Вона вірить у хороше.
Бо поки живий ніколи не пізно просто жити, радіти і робити щасливішими своїх рідних.
