Цілий рік я лила гроші дітям, аби погасити кредит! Тепер не дам і копійки!
Мій чоловік Владислав і я лише одне дитя, наш дорослий син Олексій. У нього вже своя сімя, і ми нарешті стали бабусею і дідом.
Я виросла в радянську добу, одружилася в тридцяті. Тоді мене вважали стара незаміжня. Очевидно, сусіди вже зразу ж чекали на нащадків. Без дітей тоді вважалися такими ж хворими, як під час чуми.
Зрештою ми отримали сина, і вирішили, що всього досить. Ми, як освічені люди, розуміємо, що утримання дитини коштує купу гривень, а чим більше дітей тим більше грошей треба. Тож ми домовилися, що одна дитина це максимум. Підняли Олексія, забезпечили його гарною школою і, зрештою, склали наші справи.
Але син мав інший план. Через кілька років після нашого весілля його дружина Одарка дівчина з унікальним українським іменем завагітніла, і у нас з’явився онук. Молоде подружжя не мало власної квартири, тому взяли кредит. Ми, як добрі «світлосвітники», щомісяця допомагали їм погашати його. І ще дізналися, що Одарка знову чекає дитину. Я, звичайна бабуся, запитала: «Як ви двоє будете годувати ще одну дитину і сплатити кредит?» Вони лише посміхнулися і сказали, що впораються. Я відповіла: «Добре, покажіть, що можете».
Тим часом їм це якраз вдавалося. Аж ось Одарка втратила роботу, а Олексій був звільнений. Що робити? Вони вирішили поселитися у нашій орендованій квартирі. Владислав сказав, що допоможе молодій парі сплатити іпотеку, і ми протягом року сплачували їхній кредит. Я уявляла, що це величезна допомога дітям.
Але все виявилося не так. Кілька місяців тому дізналася, що кредит досі не погашено шість місяців прострочено. Куди ж поділися наші гривні? Владислав розлютився і сказав, що вже не має сил підтримувати це. Я ж в шоці, бо не знаю, що сказати чи зробити. Ми ж допомогли дітям, а вони лише сидять нам на плечах і розслабляються. А тепер що робити?
От і стоїмо ми, з однією рукою тримаємо рахунки, а з другої чайну чашку, намагаючись знайти вихід з цієї козацької ситуації.
