Дружина зібрала речі й зникла у невідомому напрямку
Та досить уже з тої святої вдавати себе. Все минеться. Жінки відійдуть, крикне та й заспокоїться. Головне досягли мети. В нас є син, рід продовжується.
Олеся мовчала.
Марічко, Олеся схилилася вперед і прошепотіла, ти тиждень тому казала, що «потурбувалась» про вагітність Христини. Що ти мала на увазі?
Олег відклав виделку, відкинувся на спинку стільця.
Те й мав на увазі. Вона мені п’ять років голову морочила. «Не готова», «карєра», «давай потім, не зараз».
А коли потім? Мені вже тридцять два, Лесю. Я ж продовження роду хотів. Родину, як в усіх людей.
От я й підмінив її таблетки.
Олеся заніміла.
Ти їй це сказав? Коли саме?
В той день, коли вона пішла, буркнув Олег. Затіяла сварку. Я й сказав: привчайся, люба, ти сама цього хотіла, я лише допоміг.
Думав, заспокоїться, зрозуміє, що шляху назад нема. А вона дивна якась. Схопила торбу й втекла.
***
На кухонному столі поблизу гори брудних пляшечок лежала загублена братом гребінець.
Олеся дивилася на цю розкидану дрібноту, і в неї закипало роздратування. Чому завжди має бути гармидер?
У сусідній кімнаті на ліжечку нарешті притих малюк, зате тиша не приносила полегшення максимум за годину-другу все почнеться знову.
Олеся втерла сльози і почала кипятити чайник. Лише місяць тому вони привозили Христину, дружину Олега і свою невістку, з пологового будинку. Олег тоді сяяв, носив в руках здоровенні букети до медсестер, а Христина
Вона виглядала так, ніби її не додому ведуть, а на страту.
Олеся тоді списала це на втому, мовляв, перші пологи гормони, переживання А треба було насторожитись навіть раніше.
Двері в коридорі гримнули брат повернувся з роботи. Зайшов на кухню, знімаючи краватку, і одразу кинувся до холодильника.
Щось є поїсти? кинув, навіть не глянувши на мене.
В каструлі макарони. Ще відварила ковбаски, відповіла я, приглушивши голос.
Ігорко щойно заснув. Прошу, тихіше, добре?
Олег пирхнув, витягуючи тарілку.
Я втомився, Лесю. Весь день по клієнтах. Душу мені винесли.
Як там малюк?
Малюк це твій син, злегка різко сказала я. Його звати Артем.
Він три години поспіль плакав. В нього животик болить.
Ну, ти ж справляєшся, Олег байдуже знизав плечима й сів їсти. Ви жінки, у вас це в крові.
Мати й нас із тобою самотужки тягнула, коли батько по заробітках тинявся.
Я ледь стрималася, щоб не пожбурити в нього ту тарілку.
Зараз я живу тут тимчасово поки не вирішу фінансові питання з орендою майстерні. Але за ці два тижні перетворилася на безкоштовну няню, кухарку й прибиральницю.
Олег вів себе так, ніби нічого не трапилося. Наче це не його дружина зібрала речі й зникла.
Христина дзвонила? спитала я, спостерігаючи, як він поспіхом їсть.
Він завмер з виделкою в роті, обличчя похмурішало.
Не бере слухавку. Скидає. Уявляєш? Покинути дитину Це ж треба таке придумати
Ображається на мене що я їй ті таблетки поміняв, щоб раніше завагітніла.
Ти негідник, Олеже, тихо сказала я.
Та що ти верзеш?! розлючено округлив він очі. Я ж для сімї стараюся! Працюю, гроші приношу!
А вона покинула дитину! То хто з нас гірший?
Ти позбавив її вибору, встала я. Ти зрадив людину, якій, нібито, любиш.
Як ти думаєш, мала вона реагувати на це? Дякую, коханий, що життя мені поламав?
Ой, не заводься, махнув він рукою. Перебіситься. Куди піде? Дитина тут, речі тут.
Грошей їй надовго не вистачить сама прикотиться. А поки ну ти ж мені допоможеш?
Мені реально часу нема сидіти, звітний період.
Я промовчала, вийшла в дитячу.
Артем спав, крихітні кулачки міцно стиснуті. Я подивилася на нього серце розривалося.
З одного боку зовсім беззахисний, ні в чому не винен. З іншого Христина, яку заманили у пастку.
Обох було шкода.
Я взяла телефон, зайшла у Viber. Христина була в мережі три хвилини тому. Я довго писала, стирала і знову писала.
Крисю, це Леська. Не прошу тебе повертатися до нього. Просто хочу знати, що ти жива-здорова.
І мені важко одній. Може, поговоримо? Без криків.
Відповідь прийшла через десять хвилин.
Я у готелі. Через три дні їду у відрядження в інше місто на три тижні.
Це все було заплановано ще до новини ну, давно.
Повернуся подаю на розлучення. Артема я не зраджую, Лесю.
Але зараз тут бути не можу. Не можу йому дивитись у вічі, розумієш? Я в ньому бачу Олега!
Я глибоко зітхнула.
Розумію. Справді розумію. Олег мені все розповів.
І як він? Дуже собою пишається?
Щось типу того. Він впевнений, що ти повернешся.
Нехай мріє. Лесю, якщо тобі вже зовсім буде важко, скажи. Найму няню, буду скидувати гроші.
А до нього не повернуся. Ніколи.
Я відклала телефон і довго сиділа в тиші. Потрібно шукати роботу, гасити борги, влаштовувати власне життя.
Але залишити Артема на Олега, який не знає, з якого боку підходити до підгузка, я не могла.
***
Наступні три дні стали справжнім випробуванням.
Олег затримувався, приходив пізно, впадав на ліжко й відмовлявся навіть брати малюка на руки.
На будь-які прохання допомогти відповідав: Я втомився або Ти краще знаєш, як його втихомирити.
Однієї ночі Артем так розплакався, що я не витримала.
Відкрила двері до брата і ввімкнула світло.
Вставай, холодно промовила я.
Олег сховався під подушкою, заплющивши очі.
Лесю, піди. Мені о шостій вставати.
Мені однаково. Йди й заколиши сина. Він голодний, а я вже не можу його годувати, бо руки тремтять від втоми.
Ти що, з глузду зїхала? сів на ліжку сердитий Олег. Ти ж тут і живеш! Я ж за квартиру і комуналку плачу!
Ото так? я не стрималася. Тобто, я тут служниця?!
Називай як хочеш, буркнув. Христина повернеться, тоді відпочинеш. А поки працюй.
Я мовчки вийшла з кімнати.
Тієї ночі вже не спала. Сиділа на кухні, похитуючи колиску ногою, і думала, як наставити розуму брату. Олег зовсім знахабнів.
Вранці, як він вийшов, я знову написала Христині.
Нам треба побачитись. Сьогодні. Поки його нема. Дуже прошу.
Вона погодилась.
Ми зустрілись у маленькому скверику недалеко від дому.
Христина була бліда, з темними колами під очима і пострункішала.
Вона підійшла до коляски, довго мовчки дивилась на сина. Її руки тремтіли.
Він підріс, тихо сказала вона. За два тижні так змінився
Крисю, він тебе навіть не впізнає, мяко прошепотіла я.
Я знаю, Христина сховала обличчя в долонях. Я не чудовисько. Мабуть, я його десь там, у глибині, люблю. Відчуваю, що він мій.
Та коли уявляю, що мушу жити з Олегом, лягати у ліжко з людиною, що так зі мною вчинила мені нічим дихати.
А якщо не з Олегом? запитала я.
Христина підняла голову.
Що ти маєш на увазі?
Він впевнений, що ти нікуди не дінешся. Думає, ти зобовязана йому й цій дитині.
Але давай дивитися правді в очі: він не батько, а менеджер проекту Ідеальна родина.
Він до сина вночі не встає, не знає, скільки суміші розвести. Йому потрібен сам факт спадкоємця, а не реальна відповідальність.
І що ти пропонуєш?
Їдеш у відрядження, чітко сказала я. Працюй, відновлюйся.
Я ці три тижні ще побуду тут. Але за цей час усе підготую як слід.
Що ти маєш на увазі?
Розлучення. І поділ прав. Не повертайся до нього. Зніми квартиру. Я переберуся до тебе, допоможу з Артемом, поки ти працюєш.
Мої справи теж налагоджуються, знайшла замовлення на дистанційну роботу. Справимось удвох. Без нього.
Христя подивилася з недовірою.
Ти проти брата підеш?
Він мені брат, але вчинив підло. Не хочу бути співучасницею цієї зради.
Він думає, що я на його боці, бо мені нема куди подітись. Помиляється.
Довго мовчала, спостерігаючи, як сонячний промінчик плигав на козирці візочка.
А що з ним буде? Хіба він так просто дитину віддасть? Буде скандал
Буде, кивнула я. Але маємо козир. Він сам зізнався про підміну протизаплідних. Якщо це спливе у суді, при свідках, я підтверджу кожне слово.
І про допомогу так само скажу.
Йому діти не потрібні, Крисю. Йому треба когось контролювати.
Коли зрозуміє, що бути батьком не титул, а важка праця, сам відступить.
Йому легше буде грати роль покинутого батька-героя перед друзями, ніж справді ростити дитину.
Уперше за довгий час Христя ледь помітно всміхнулась.
Ти подорослішала, Лесю.
Вибору не було, зітхнула я. Ну, домовились?
Так. Дякую тобі.
Три тижні пролетіли дуже швидко.
Олег ставав усе дратівливішим, і вже помічав, що я більше не бігаю до нього з тарілкою, щойно переступає поріг.
Коли Христина повертається? спитав якось увечері, киднувши портфель на диван.
Завтра, коротко відповіла я, колисаючи Артема.
Нарешті. Може, хоч у якийсь нормальний ресторан зайду, а то задовбали твої макарони.
Треба їй подарунок купити щоб не бурчала. Кільце чи сережки. Баби ж це люблять.
Я глянула на нього з майже фізичним відразою.
Думаєш, кільце все вирішить?
Та годі тобі, підійшов і спробував поплескати по плечу, але я відсунулась. Припини святою прикидатися.
Усе владнається. Жінки відійдуть. Головне син є, рід триває.
Я промовчала.
***
Наступного ранку Христя приїхала, коли Олег був на роботі. В квартиру не заходила чекала в машині. Я вже все зібрала: дитячі речі, свої, усе необхідне.
Довелося робити кілька ходок, щоб спустити все вниз. Артем мирно спав у автокріслі.
Останню сумку занесла вже без поспіху.
Ключі поклала на кухонний стіл туди, де колись лежав гребінець Олега. Поруч лишила записку.
«Олеже, ми пішли. Христина звяжеться з тобою через адвоката. Артем з нею. Я теж.
Ти хотів родину, але забув, що дім будується на довірі, а не на хитрощах.
Макарони в холодильнику. Доведеться самому розбиратись».
Ми поїхали.
Христя зняла невеличку, але затишну квартиру на іншому кінці Києва. Перші дні були важкими: Артем капризував, Христина плакала, а мій телефон дзвонив від розлючених дзвінків і образливих повідомлень брата.
Він кричав у слухавку, клявся подати на суд, забрати дитину, залишити без копійки.
Я все це слухала спокійно.
Ми витримали.
Олег трохи поістерив і десь зник з горизонтів.
Розлучались вони через суд і жодного разу він навіть не спробував сказати, що хоче сам ростити сина.
Я знову переконалася: брату не потрібні були зайві турботи, але важливо було «володіти» кимось і диктувати умови. Згодом навіть зустрічі з Артемом йому стали не цікаві обмежився лише виплатою аліментів у гривнях.
З того всього я виніс одну важливу науку: родина це, передусім, довіра, чесність і взаємоповага. Її не вдасться збудувати на хитрощах, брехні чи маніпуляціях. Навіть якщо ти вважаєш себе головним у домі це нічого не варте, якщо інші поряд нещасливі.
