І в біді, і в радості
Катерина овдовіла рано в сорок два. На той час її донька, Марічка, вже вийшла заміж за парубка з сусіднього села і поїхала з чоловіком на далеку Північ заробляти довгі гривні.
Зрідка Марічка тішила матір дзвінками із проханням не хвилюватися, мовляв, у неї все гаразд: робота є, друзі, нові родичі. В ці миті Катерина відчувала гострий біль дочка віддалилася назавжди. Відрізаний шмат.
У селі Катерина залишилася без роботи школу, де Катерина була помічницею кухаря, закрили.
Безробітна залишилась, але не розгубилася: почала їздити маршруткою в сусіднє село двічі на тиждень там продавала своїм постійним клієнтам молоко й домашній сир.
Виручених гривень ледь вистачало на господарство, та Катерина не скаржилась. Мешкала одна, харчувалася тим же молоком, сиром та городиною зі своєї грядки.
Думати про самотність не було коли повне подвіря курей, гусей та качок, у стайні ревла Зірка, а коло ніг терся кіт Кульбабка. Поки всім догодиш, і день мине.
Щодня, після обіду, Катерина сідала на старий стільчик біля вікна, і мрійливо дивилася на мальовничу природу. За обійстям стояли спокійні берізки.
Під тими березами дзюрчало джерело з кришталевою водою. Ця вода була така чиста, така смачна, що збиралася у невеличке озерце.
І такі природні дива, звісно, не могли лишитися непоміченими. Якось Катерину розбудив гул техніки біля двору.
Вона зітхнула, накинула на себе теплий старий халат, що дістався їй у спадок від мами, і вийшла на ґанок.
Витягнула шию, поглянула на групу людей, що оглядали територію, і підійшла до чоловіка в елегантному пальті:
Доброго ранку, поясните, що тут робиться?
Чоловік повернувся, оцінив поглядом її будинок:
Ви тут мешкаєте? Я нещодавно придбав тут ділянку, планую збудувати дім. Сусідами будемо.
Сусідами?..
Катерина повернулася у хату, в голові стискався болісний клубок думок. Вдягнулася й поспішила в сільмаг.
Продавчиня, говірка Софія, все знала: ділянку викупив багатий підприємець. Мовляв, буде будувати дім не для себе, а для брата-близнюка, той хворий, лікарі порадили на природу.
Добре діло, замислилася Катерина. Може, йому тут сподобається, яку крамничку відкриє Робочі місця нові ніколи не завадять.
Мрійниця! розсміялася Софія.
Виходячи з магазину, Катерина ледве не зіштовхнулася з водієм Петром він вантажив у магазин свіже хлібобулочне.
Привіт, Катерино, притримай двері, гукнув Пилип.
Ой, добре, тримай!
Петро любив Катерину по-своєму вже кілька років, але Катерина сторонила його, соромилася, бо був він на шість років молодший, а люди базікали: “Стара вона для нього!”. Та шлюб Петро не поспішав брати, а тільки зітхав та чеклував сусідку здаля.
***
На будівництві не зволікали довго.
Посеред лугу за місяць виріс справжній палац, у вікнах якого миготіло світло. Катерина принесла яблучний пиріг і переступила поріг.
Добрий день, сусіди!
Запахло свіжою деревиною, фарбою. З-під арки зявилися двоє чоловіків і дві жінки у спецодязі.
Вам кого?
Катерина я, по-сусідству живу. Пиріг спекла, думаю, й вас пригощу…
Дякую, кивнула одна й забрала пиріг.
Я хотіла спитати, може тут, підзаробити щось можна? Шпалери поклеїти, стелю побілити нема чого?
Є ціла бригада, відповів робітник. До власника звертайтесь він приїде через день.
Катерина, пригнічена, повернулася додому. Її хатина теж потребувала ремонту, лише гроші де взяти? Але гірше було інше сусідам вона не потрібна.
Колись усе було по-іншому: приїжджаєш, будуєшся спочатку вітаєшся з сусідами. А ці жодного разу навіть не зайшли…
***
Згодом у дворі нового будинку заблимали яскраві новорічні гірлянди та заїхали мешканці.
Катерина підглянула у вікно і побачила, як у двір вїжджають вантажівки з меблями. З авто вийшла молода жінка у світлій шубі, впевнено зайшла в дім.
“Цариця якась,” подумала Катерина. “Хто ще міг переїхати у палац?”
Брата-близнюка, про якого розповідала Софія, Катерина не застала, хоч і чатувала весь тиждень.
Дивно, але зі всього дому лише панянка раз на тиждень скуплялася у магазині.
Катерина не раз намагалася розговорити сусідку, але та відповідала коротким “Добрий день” і квапливо тікала.
Думала Катерина: “Видно, високо себе ставить не з таких, що з простими спілкуються”
Минув рік. Катерина перестала шукати контактів, махнула рукою навіть на гостей-сусідів. Раз на тиждень туди заїжджала машина, з якої виходив солідний пан із пакетами.
Та раптом усе змінилося.
В двері постукали. На порозі стояла сусідка:
Бачила у вас корову, курей Чи не продасте мяса? Можу заплатити. І масло, сметану, картоплю теж купила б із радістю.
Авжеж, оживилася Катерина, розсипаючи гостю по банках усі смаколики.
Продукти з магазину геть не те…
Мясо свіже, варити треба недовго.
Скільки? соромязливо питає дівчина.
Півтори годинки.
Так багато? А якщо просто посмажити? спитала вона розгублено.
Можна й на пательні.
Я не вмію. Може, ви приготуєте? А я заберу готову…
Катерина оцінила гостю: ручки тендітні, ніби й не торкались роботи, обличчя доглянуте.
Ви, мабуть, і яєчню не приготуєте?
Сусідка знизала плечима:
Звісно, ні.
Як вас звати?
Лада.
А мене Катерина, кличте Катрею.
Так Катерина знайшла роботу: готувала вечері сусідам. Господар, мовчазний Андрій Дмитрович, справно платив їй раз на тиждень.
Згодом пан подобрішав. Смачна їжа творить дива…
Поступово Катерина взяла на себе й прибирання.
Якось Андрій буркнув:
Я за те платити не буду міг би й без порядку жити.
Ну, ви й не жартівник…
Катерина трохи образилася, але прибрала. З того часу брат господаря перестав зявлятися, а Лада почала косити на Катерину оком і невдоволено кидала:
Не мий посуд, не принось мяса, будемо лише яйця, молоко і картоплю купувати.
Щось сталось?
Сталось! Надоїло! Тут нічого нема, навіть у кафе сходити ніде!
***
Одного вечора, Катрина, як завжди, прийшла до нового дому, та двері були не замкнені. Вдома безлад речі розкидані… Андрій Дмитрович сидить за столом, перед ним пляшки.
Що трапилось, Андрію Дмитровичу? Ви з Ладою посварились?
Не вимовляй цього імені. Вона поїхала, залишила записку Сільське життя їй не по нутру.
Мужчина підвів очі:
Катре, давай мясця принеси, посмаж, га?
Добре…
Поки смажила вечерю, прибрала кухню.
Господар, ледве отямившись, підбіг до плити і почав їсти прямо зі сковороди.
Андрію, їсти з ножа некультурно. Я ось покладу в тарілку…
Ти чарівна, Катре. Люблю тебе.
Не перебільшуйте…
Не йди від мене. Сядь поруч.
Я не пю, Андрію…
Він спянілий обійняв її:
Я й не помічав, яка ти особлива, Катрино…
***
Сільський магазин гудів чутками.
Тільки Софія ховаючи хитру усмішку, питала:
Катре, а сигарети та ковбасу ти для кого береш?
Для сусіда, я ж казала, що в нього працюю.
А ночуєш у нього теж “на роботу”?
А це вже не твоє діло… кинувши продукти у торбу, Катерина кинула погляд на цікавих позаду.
Виходячи з магазину, зустріла Петра той і привітатися не захотів.
“І цей туди ж”, подумала сумно. “А ламати серце не мені…”
Раніше Петро червонів при кожній зустрічі, а тепер і в очі не глянув.
***
Поступово Катерина робилась господаркою нового дому. Алексій (Андрій їй став Алексієм, як у народі подейкували) обіцяв з нею одружитися, і Катерина почувала у серці пісню надії; хіба такої хати вона у сні бачила?
На весілля повіз на таксі до міської ради. Надягнув обручку.
Золота?
А як же.
Після розпису Катерина накрила стіл. Але чоловік майже одразу сів пити.
Чи не здається тобі, любий, що ти забагато випиваєш? соромливо посміхнулася Катерина.
Я від щастя пю. Принеси мяса, засмаж. На те і живем.
Та нема вже мяса.
Не жартуй. В сараї стоїть корова.
Це ж моя годувальниця, Зірка! Її не можна.
Та навіщо тобі копійки з молока, ти ж за багатого заміж вийшла!
Катерина побігла по селу шукати різника, ніхто не погодився надворі люті морози.
Погодився Петро. Він суворо спитав:
Чого вирішила здати корову?
Катерина схилила голову:
Важко її тримати, сіном і комбікормом дорого…
Петро допоміг. Мясо для себе взяти відмовлявся, але Катерина вручила йому шмат за допомогу.
На той момент з дому вийшов Алексій, пяний:
Жінко! Де мясо?! Що, забула про мене?! Тащи швидше, ти мені ще весільну ніч винна!
Петро кинув мясо в сніг і пішов, не сказавши більше ані слова.
***
Заміжньою Катерина почувалася чимраз більш самотньою.
Алексій тільки пив і їв, і знову пив. Кота лайлив і виганяв з хати. Марічка, приїхавши у гості, глянула на вітчима й тихо дорікнула матері:
Це твоя “заміжня доля”?
Доню, не суди. Алексій хороший, просто складно тут звикнути. З міста у село, стрес…
Мамо, чого ти його захищаєш? Це ж пень, а ти в нього за служницю…
А що, дивись яка хата! Не мріяла про таку!
Мамо, не злись, але цей дім не твій, і вигнати тебе можуть в одну мить! З чим підеш?
Марічка поїхала, Катерина сумила.
Коли хотіла дати доньці мяса, виявила, що кладовка під замком. Чоловік вередував, не давав ключів.
Чому ти так
Домовимось, дітей ні! Все!
Донька, почувши, зневажливо замахала рукою:
Ну, мамо в мене все. Їду.
Катерину здолала туга.
А чоловік сповістив:
Будинок на брата записаний був, а тепер спадкує його жінка. Просить нас виїхати.
І що робити?
Як? Вагітній, дітей народи й не пускай! Борись за будинок!
Я не така…
Алексій ковтнув склянку самогону:
Значить, збирайся переїдемо до тебе. Не залишимо тут і гвинтика!
Катерина злякалась правди: і одружився він із нею не з кохання а через дім!
Ти ніколи мене не любив…
Та й ти мене теж на хату повелася?
Вона вирішила негайно йти, зібрала речі та подала на розлучення.
***
А залишившись із нічим, Алексій вирішив забрати її дім.
Якось уночі Катерина відчула, як хтось сів на ліжко це був він.
Ой, рятуйте!
Та не кричи, Катрусь, це я…
Геть із моєї хати!
Катерина, у чому була, побігла по снігу до Софії. Та прихистила її.
Ой, Софійко, як ти була права! Не пара він мені, паразит…
Катерина ще довго ховалася від колишнього чоловіка, поки той, зрештою, не поїхав із села.
Будинок її зустрів холодом і порожніми полицями Алексій виніс усе до крупинки.
Сіла Катерина за порожній стіл і гірко заплакала.
Двері прочинилися, зайшов Петро з Кульбабкою на руках.
Катре, поговорив з твоїм “Алексієм”, просив забиратися з твого дому. А Кульбабку я до себе взяв, гарний кіт.
Дякую Петре…
Він присунувся ближче.
Я тебе образив?
Це я тебе, Петре не помітила…
Ходи до нас, у мене мати баню натопила, пирогів напекла
***
З часом Катерина й Петро побралися. Марічка пробачила матір, стала приїздити з чоловіком у гості.
Алексій поїхав до міста й одружився на вдові.
А в сусідній дім наїжджала влітку вдова покійного бізнесмена, і перше, що вона зробила гостинно принесла до Катерини пиріг.
Катерина якось обережно спитала, чим хворів Алексій, а сусідка тільки посміхнулася:
Хворів? Та він здоровий, просто п’є безбожно. Всі бари міста в боргах через нього, а мій чоловік йому жаль мав, у село відправив то й залишився таким, яким був
Катерина, крізь втому й сльози, вперше за довгі роки відчула в її хаті оселилася справжня радість та тиша. І навіть якщо сьогодні не наварилось мяса, зате завтра за вікном знову співає весна.
