15 листопада 2025 року
Сьогодні я знову згадую розмову, яку провів зі своїм батьком Олексієм, коли йому вже 72 роки. Він раптом сказав, що одружується! Я був в шокові як же так, у нього вже вік, коли колись я думав, що шлюб це справа молодих.
Олексій залишився самотнім понад двадцять років після того, як моя мама Марія пішла з життя. Тридцять років тому я переїхав до Києва, створив власну родину, одружився з Оленою, і у нас є двоє дітей Орися і Данило. На різдво та влітку ми завжди їдемо до села, де живе батько, бо він щасливий і здоровий, не скаржиться на здоровя і сам все робить: саду прибирає, дрова колотить. Ми лише час від часу допомагаємо йому підрізати горщики чи піднести вугілля.
Нещодавно, під час телефонної розмови, батько сказав, що настав час приводити жінку додому. Виявилося, що це його колишня однокласниця, пані Ганна, з якою вони дружили в школі, а потім розійшлися, переїхавши в різні міста. Тепер, у зрілому віці, вони вирішили повернутися один до одного. Я спершу відмовився вірити, що це не просто жарт, а справжнє кохання.
Коли я дізнався про їх весілля, я одразу сказав, що не очікую, щоб ми чи наші діти були присутніми на церемонії. Проте батько не зміг змінити свій план кілька місяців тому вони вже офіційно одружилися і провели скромну святкову вечерю.
Що ж змушує людину в такому віці шукати нове життя? Можливо, самотність, а можливо й прагнення до стабільності. Дім батька великий просторий будинок, багато земель і фермерське господарство. Його нова дружина має внуків і дітей, які могли б претендувати на цю спадщину. Я починаю сумніватися, чи не йдеться тут лише про вигоду.
Ми з Оленою живемо у трьохкімнатній квартирі в центрі Києва, на яку сплатили дванадцять років іпотеки у гривнях. Діти вже підросли, і ми думали, що підтримаємо старших, а молодшим залишимо батьковий будинок. Тепер же не зрозуміло, хто отримає його землю і ферму.
Від шести місяців ми майже не навідували Олексія, бо йому вже зручно в новому житті, а ми не хочемо втручатися. Родичі часто телефонують і твердять, що ми маємо радіти, бо батько нарешті знайшов щастя. Я ж боюся, що ця жінка лише використовує його, і в майбутньому нам доведеться боротися з її родичами за будинок, у якому я провів половину свого життя.
Не знаю, що робити. Не можу більше ігнорувати батька, але й не маю сили вдавати, що все гаразд. Якщо хтось може підказати, як вийти з цієї ситуації, прошу допомоги.
Урок, який я виніс: іноді треба слухати серце людей, навіть коли їх рішення здаються дивними, і не забувати, що справжня родина це не лише майно, а й взаємна підтримка в будь-якому віці.
