Передумав одружуватися
Архип допізна засиджувався у лабораторії в Науково-дослідному інституті в Києві, невтомно переливаючи рідини з пробірки в пробірку, досліджуючи всілякі порошки й настої з коріння рідкісних рослин, привезених з гірських районів Карпат.
Вірив Архип, що його праця невдовзі увінчається успіхом, і він, нарешті, матиме змогу показати науковому товариству той унікальний «продукт», який вдалося виділити з таємничої рослини.
Проникливий ентузіазм не дозволяв уже немолодому, під пятдесят ученому, помічати зацікавлених поглядів молодої прибиральниці Соломії, яка не так давно влаштувалася працювати в інститут.
Захоплений своєю роботою, Архип не звертав уваги, як Соломія, кинувши ганчірку й швабру, могла годинами стояти осторонь у його кабінеті, пильно вдивляючись у його спину й мрійливо закусуючи губу.
Нарешті одного вечора Соломія зібрала всю мужність і сказала:
Архип Мироновичу, ви вже весь день тут сидите, зовсім забули перекусити! Може, попємо чаю? Я з собою термопот принесла випадково. І ще домашньої ковбаски до хліба.
Почувши про ковбаску, Архип відклав пінцет, різко випростався і махнув у відповідь:
Чай з ковбаскою це вже щось. Від такого частування гріх відмовлятися.
Зрадівши, Соломія витягла з рюкзака термопот, банку чаю й контейнер із домашньою стравою.
Вчора мама передала з села фаршу, от і намотала я ковбасок з салом та підрумянила їх у печі!
Посміхаючись, дівчина поставила на стіл частування. Архип дістав із кишені окуляри.
Поки вода закипала, він уважно оглянув контейнер.
А із самого ранку це у вас в рюкзаку було? строго допитувався Архип.
Соломія ніяково знизала плечима:
Здається, так. Але в гардеробі прохолодно ще ж опалення не включили.
Архип вагаючись зітхнув:
В такому разі, обмежимося сьогодні чаєм. А їжу заберете додому, не ображайтесь.
Соломія, яка витратила весь вечір на клопоти з ковбасками, образилася, забрала лоток і сіла навпроти.
Архип зрозумів її бажання по зведених бровах.
Не відкривайте! гукнув він, відбігши до вікна. Та Соломія вже відкрила кришку й пожартувала:
Ой, та пахне ж нормально! Ви, кияни, лише уявляєте, а не нюхаєте! Не хочете і не їжте, сама зїм.
Гримнула лотком, налила по горняті чаю й з апетитом занурилася в свою ковбаску.
Архип спробував підійти ближче, і аромат справді був приємний.
Це яловичина? уточнив він.
Атож, кивнула Соломія.
Жовч гризла Архипа. Та організм вимагав, і рука сама потягнулася за шматком. Шкірка ковбаски тріснула, соковита начинка розійшлася по губах.
Дивовижно! Хто ж готував?
Та я ж, збентежено всміхнулася дівчина.
Архип їв і, здається, був цілковито щасливий.
Нарешті дійшло, що сільська жінка ковбасу готує краще, ніж фабрика, зауважила Соломія, витираючи сльозу.
***
На знак подяки за ситну вечерю Архип запропонував провести Соломію до найближчої зупинки трамваю.
Зав’язалася розмова. Соломії щойно стукнуло 23. Дуже ще молода Можна й донькою бути для Архипа.
Стояли десять хвилин, чекаючи на маршрутку.
Може завтра домашнього печива принесу? соромязливо спитала вона. З морквою чи з сиром: яке любите?
Будь-яке люблю! відказав Архип.
Й цілий вечір думав лише про чай з печивом, забувши всі свої карпатські настої.
Навіть сни йому дивні снилися. Молода Соломія вві сні скидала з плечей сорочку, спокусливо посміхалася Архип прокинувся з червоними щоками.
Отакої! Жив пів віку і на тобі, подумки дорікав собі.
Частина 2
Перед першою зустріччю з майбутніми родичами Архип страшенно нервував. Таксі мчало глухою засніженою Черкащиною, Архип, завжди охайний, знімав капелюха і ретельно прилизував залишки волосся, намагаючись прикрити залисини.
Ще вчора ввечері Соломія, посадивши голову Архипа собі на коліно, обережно виривала сиві волоски.
Архип поголився, обрав костюм, гарний галстук, знамениті львівські парфуми на себе бризнув.
Соломія обняла його, потерлася щокою, мов кішка.
Тобі сподобаються мої, підбадьорювала вона. Мама хитра й добра, а вітчим завжди згідний.
Скільки років мамі?
Сорок пять.
А мені вже сорок Вона не буде проти?
Та куди ж дінеться! Якщо що, скажу, що дитину чекаю від тебе.
Ой, Соломіє, з таких жартів щастя не почнеш
Доїхали.
Вийшовши з машини, Архип одразу схопився за шапку вітер з поля хапав усе, що погано трималося.
Зима стояла лютувата. Такого снігу в Києві вже років із пятдесят не бачили.
Будинок типова сільська хатина: стара, зі скрипучими дверима, оббитими старим ватяним ковдром, вікнами на покосах, біленими вапном стінами, печною трубою, увінчаною перевернутим казаном.
У коридорі пахло дровами. Архипу й не вірилось, що тут таки живуть люди.
Та Соломія, змусивши його зняти шкіряні чоботи, затягнула в єдину кімнату.
Посеред кімнати стояла мама розкотиста, в байковому халаті.
Мамо, це й є Архип, мій наречений, про якого говорила, оголосила Соломія.
Від мами віяло крижаним спокоєм.
Доброго здоровя, крізь зуби промовила вона, окинувши Архипа поглядом.
Вам скільки років, чоловіче добрий?
Архип розгубився, але зібрав волю.
Мене звати Архип, я разом із Соломією працюю.
Скільки вам років?! підняла брови мати.
Сорок
А моїй Солуні всього двадцять три! Та ви неначе вітчим їй!
Архип поспішав виправдатись:
Я люблю вашу дочку. В мене хороша робота, квартира в Києві Будинок на Полтавщині.
Машини нема?
Я трошки погано бачу, не можу водити. Але машину купити не проблема. Можу Соломію навчити водити…
О! Тобто їй у прислуги бути? перебила мати. А не забули, що кріпацтво давно скасували?
Ви помиляєтесь. Я хочу з нею побратися, дітей мати! І все по-чесному!
У кімнату зайшов вітчим мякший, молодий, жвавий.
Вітаю, приємно познайомитись! усміхнувся він.
Мати кинула:
Андрію, не підлабузнюйся. Не віддам дочку за старого діда!
Соломія розплакалася:
Мамо, це ж некультурно! Я піду жити з Архипом!
Не відпущу!
Почалася велика родинна сварка. Архип намагався непомітно залишити дім, розтиснувши пальці Соломії, які вп’ялися в його руку.
Соломіє, прости, я не зможу йти поперек волі матері.
А мама може коханців водити, а мені не можна власне життя мати? кинула Соломія у бік матері.
Сварка наростала. Архип вискочив на двір, збитий табуреткою, і побіг селом у пошуках хоч якогось транспорту.
Нерви здавали. Давлення било в скроні.
Краще сидів би у своїй лабораторії.
Витягнув телефон а звязку нема.
Утомлений, Архип нарешті повертається до хати з перевернутим казаном на димарі.
З хатини вийшла Соломія з пакунками.
Архипочку, ти тут? Я так злякалась, що ти втік
Проста прохолода подихати вийшов, сказав невпевнено.
Раз мама не благословляє, йду за тобою!
Архип мовчав. Черевики промерзли, ноги дерев’яні, вже думати про кохання нема бажання.
Навіть почав замислюватись, а чи так йому потрібна Соломія? Із такою родиною?
***
Мати Соломії грізно вийшла на ґанок, накинувши кожуха, ноги в валянках.
Не шануєш матір дорога відкрита! Тепер він за тебе відповідає!
Соломія сперестала:
Ліпше вже з ним, аніж тут. Ви нам таксі не допоможете викликати?
Ні, тепер самі…
Соня натиснула Архипа:
Щось зроби!
Архип ледь дихав, губи посиніли. Зібравшись, відповів:
Звязку нема. Іди до сусідів.
Уперше в житті він був так безпорадний ноги підкосились, Архип звалився просто на сніг.
Що з тобою?! закричала Соломія.
Архип, ледь розплющивши очі, бурмотів:
Голова паморочиться. І хто б міг подумати, що тут, у селі, і помру
Через деякий час приїхала фельдшерка, вколола Архипу якийсь укол і він трохи оговтався, лежачи під теплою ковдрою.
Лежіть ще з півгодини, наказала вона.
Що зі мною? пошепки спитав.
Гіпертонічна криза. Вам більше нервувати не можна.
Перед очима мигтіло обличчя майбутньої тещі…
Іще й хворий! зневажливо сказала вона.
Мамо, відійдіть! кинулась Соломія, поїла Архипа теплим чаєм.
Коли фельдшерка зібралася йти, Архип мало не вмоляв забрати його з собою. Але вона сміялася:
Я тут працюю, я не «швидка»!
Соломія гладила Архипа по голові:
Не турбуйся, все вирішили. Мама вже вибачилася. Прийняла нас.
Архип дивився у стелю. Він уже й не хотів одружуватися.
«Виберуся звідси більше й близько до жіноцтва не підступлюся!» думав він.
***
Одного вечора Архип Миронович закінчив роботу, підвівся й звернувся до своєї лаборантки:
Я закінчив, ідіть і ви, вже оголосив півгодини тому. Я замикаю лабораторію.
Лаборантка, сором’язлива жінка з чорною косою, почервоніла і поправила окуляри:
Я пиріжків напекла, може, чаю?
Ні! одразу крикнув Архип. Який ще чай на роботі? Працювати треба!
Але ж зміна закінчилась, всміхнулась жінка.
Усе, йдіть додому, наказав він.
Жінка, засмучена, мовчки зібрала речі і пішла.
Та псих ти, буркнула вона про себе.
Архип з полегшенням зачинив лабораторію й поспішив додому.
Повернувся, коли годинник вибив восьму вечора.
Соломія відчинила, почувши ключ у дверях.
Доброго вечора, Архип Мироновичу.
Що на вечерю? не глянувши, кинув він.
Суп із качки густий і вареники з картоплею.
Добре. Дуже голодний. Запиши, скільки винен за продукти, і кинув ключі.
Соломія товклася біля нього:
Ти ще сердитий на маму? Вона ж розтлумачила боялася, що ти, такий видатний учений, справді не захочеш…
Архип похмуро їв суп. Щось не давало насолоджуватися їжею.
А може ти боїшся наших сімейних сварок? Таке в нас не вперше ми часто сварились і мирились. А що такого?..
Архип підвівся, взяв Соломію попід руки і тихо вивів у коридор, віддав усі її речі.
Іди вже додому. Завтра мас лишитись удома. Вареники собі залишу. А післязавтра побачимо.
Захлопнувши двері перед заплаканою Соломією, Архип повернувся до супу.
