Мій брат Сергій подзвонив вчора і попросив, аби я відмовився від своєї частки в нашій сільській хаті. Єдине, на що він натягнув, що він три роки доглядав за батьком.
Коли я розпочав навчання у Київському університеті, я виїхав з нашого сімейного будинку. Після випуску залишився в місті, знайшов гарну роботу, одружився з Оленою, і згодом у нас з’явився син Тарас.
Сергій теж одружився, та ще жив у батьковому будинку. Нічого поганого я про нього не скажу він добрий чоловік, а його дружина Ірина справжня зірка домашнього вогнища. Вони кілька років мирно співіснували з батьками, доки самі не стали батьками двох дітей. Хоч ми й стали самостійними і часто навідувалися до батьків на ферму, тато все ж подарував нам автомобіль.
Літом часто вирушали у відпустку, допомагали батькам у роботі в саду і господарстві. Моя мама завжди була близька до Зоряни, яку всі хотіли підтримати. Три роки тому мама померла, і я вже не міг їй допомагати. Додатково мене вразила світова економічна криза довелося брати підробітки, аби зберегти нашу квартиру.
Часу на поїздки в центр не залишалося. Півмесця тому наш батько Михайло скинувся. Ми разом організували поховання і розділили витрати порівну між собою і Сергієм.
Вчора Сергій знову подзвонив і запитав, чи можу я передати йому свою частку в фермерському будинку. Його аргумент три роки догляду за батьком. Я був здивований: тато отримував пенсію, якою жив і допомагав онукам. Який вже старий чоловік потребує грошей? Тим більше на фермі!
Він, здається, зрозумів, а я ні, що саме він має на думці під турботою. Батьки ніколи не говорили, що будинок залишаться лише йому. Я не хочу псувати наші стосунки, та й не зрозуміло, навіщо мені відмовлятись від того, що вже є в моїй власності. У мене є кредит, який треба погасити, і наш син може ще отримати щось від дідів.
Тепер ми не знаємо, що робити. Я не дав Сергію чіткого відповіді, лише сказав, що спершу треба обговорити це з дружиною. Як нам вийти з цієї ситуації, не розірвавши сімейний звязок?
