Яке це має значення, хто доглядав бабусю! Квартира за законом повинна належати мені! – сперечається зі мною моя мама Моя власна мама погрожує мені судом. Чому? Бо квартира від бабусі дісталася не їй і навіть не мені, а моїй доньці. Мама вважає це жахливо несправедливим і переконана, що житло мало б перейти саме їй. Але бабуся розпорядилась інакше. Чому? Мабуть, тому, що я з чоловіком останні п’ять років жила з бабусею і доглядала за нею. Мою маму сміливо можна назвати егоїсткою — її інтереси завжди були в житті на першому місці. Мама була тричі заміжня, але має лише двох дітей: мене і молодшу сестру. Із сестрою у нас чудові стосунки, а от із мамою — не дуже. Я навіть тата свого не памʼятаю: він розлучився з мамою, коли мені було лише два роки. Потім, до шестиріччя, ми з мамою жили у бабусі. Чомусь здавалося, що бабуся сувора, мабуть, тому що мама постійно плакала. Та вже дорослою я зрозуміла: бабуся була доброю, просто хотіла допомогти дочці стати на ноги. Одного дня мама вдруге вийшла заміж, і ми знову переїхали. У цьому шлюбі народилася моя сестра. Через сім років мама знову розлучилася — але тепер до бабусі ми не повернулися. Вітчим виїхав працювати і дозволив нам поки що жити в його квартирі. Через три роки мама втретє вийшла заміж і ми переїхали до нового чоловіка. Новий чоловік мами був, м’яко кажучи, не у захваті, що в дружини є діти. Хоч не ображав нас, але й не звертав уваги. Мама теж не особливо нами цікавилась — була зайнята лише чоловіком і ревнувала його, влаштовуючи сцени із биттям посуду. Раз на місяць мама погрожувала зібрати речі й піти, але вітчим завжди її умовляв лишитися. Ми з сестрою вже звикли і не звертали на це уваги. Я взяла на себе турботу про сестру: мами на нас не вистачало. Добре, що були бабусі — вони нам дуже допомагали. Потім я поїхала до гуртожитку, а сестра залишилась жити у бабусі. Тато завжди їй допомагав. Мама ж телефонувала лише у свята. Я прийняла маму такою, якою вона є — не турбувалася і не переживала за нас. А сестрі було важко — вона ображалася на маму та переживала, особливо коли мама навіть не прийшла на випускний сестри. Ми виросли. Сестра вийшла заміж і переїхала до іншого міста, а я з хлопцем, хоч і були разом давно, не поспішали до весілля. Ми разом винаймали житло і часто навідували бабусю. Аж раптом бабуся захворіла і потрапила до лікарні. Я почала її доглядати — готувала, прибирала, розмовляла, контролювала, щоб вчасно приймала ліки. Так я ходила до неї півроку. Часом із хлопцем — він завжди допомагав по господарству. Тоді бабуся й запропонувала переїхати до неї: мовляв, зекономимо на оренді і швидше купимо своє житло. Не вагаючись, ми погодилися. У нас із бабусею були чудові стосунки, та й хлопець їй подобався. А через пів року я завагітніла, ми одружились скромно, навіть мама не привітала. Коли доньці було два місяці, бабуся зламала ногу — і мені, з малям на руках, стало дуже тяжко. Я зателефонувала мамі й попросила допомоги, але вона відмовилася. Сказала, що їй зле, колись зайде. Але не прийшла ніколи. Через пів року у бабусі стався інсульт, і вона стала лежачою. Без чоловіка я не впоралася б. Потім бабусі стало краще — вона почала потроху говорити, ходити, їсти сама. Після інсульту бабуся прожила ще два з половиною роки. Встигла побачити, як правнучка бігає. Померла тихо, вночі. Для нас її смерть стала тяжкою втратою — ми її щиро любили. Мама приїхала лише на похорон. А за місяць приїхала з претензіями — мовляв, має виселити мене й забрати квартиру собі. Була впевнена, що отримує цю квартиру. Але поняття не мала, що бабуся ще після народження моєї доньки переписала квартиру на неї — і мама не отримала нічого. Мамі це, звісно, не сподобалось. Вона зажадала віддати їй квартиру, інакше подасть до суду. – Подивись лише, яка хитра! Обдурила стару, залишила без квартири, а тепер сама там живеш! Цього так не залишу! Не має значення, хто доглядав бабусю! Квартира повинна бути МОЯ! Але мама не отримає жодної квартири. Я впевнено це кажу, бо проконсультувалась у нотаріуса й юриста. Ми залишимось мешкати у квартирі, яку нам залишила бабуся. А якщо вдруге у нас народиться донечка – обовʼязково назвемо її іменем нашої бабусі.

Яке це має значення, хто доглядав бабусю! Квартира, за законом, повинна належати мені! свариться зі мною моя мати.

Моя власна мати погрожує мені судом. Чому? Бо квартира після смерті моєї бабусі не дісталася ані їй, ані мені, а моїй доньці. Мама вважає це страшенно несправедливим. Переконана, що квартира мала перейти їй, але бабуся вирішила інакше. Чому так? Мабуть, тому, що разом із дружиною ми жили з бабусею й опікувалися нею останні пять років.

Мою матір сміливо можна назвати егоїсткою. Її бажання і вигоди завжди були для неї значно важливішими за інтереси інших. Мама була тричі заміжня, але мала лише двох дітей: мене і мою молодшу сестру. Зі сестрою у нас чудові стосунки, а з матірю вже не дуже.

Я навіть не памятаю свого батька. Він розлучився з мамою, коли мені було лише два роки. Потім я до шести років жив із мамою у бабці, у Львові. З якихось причин здавалося, що бабуся була дуже суворою. Напевне, тому, що мама постійно плакала. Та вже в дорослому віці я зрозумів бабуся насправді була доброю людиною й намагалася допомогти дочці стати на ноги.

Згодом мама знову вийшла заміж, і ми перебралися жити з її другим чоловіком у Луцьк. У цьому шлюбі зявилася на світ моя сестра. Мама прожила з вітчимом сім років, а далі знову розлучилася. На цей раз ми не поверталися до бабусі. Вітчим поїхав на заробітки за кордон і дозволив нам тимчасово жити у своїй квартирі. Через три роки мама втретє вийшла заміж, і ми оселилися вже зі її новим чоловіком у Києві.

Звичайно, новий чоловік мами не був у захваті від нас, її дітей. Але він нас не скривдив, просто ігнорував. Мама теж мало звертала на нас увагу вся була занурена у стосунки. Дуже ревнувала, часто влаштовувала сварки з биттям посуду.

Раз на місяць мама збирала речі, щоб поїхати, та вітчим її завжди зупиняв. Я і сестра до цього звикли й перестали зважати. Доглядати за сестрою взявся я у мами не було часу. Добре, що були бабусі, які нас підтримували. Потім я пішов вчитися до університету й перебрався в гуртожиток, а сестра переїхала до бабусі у Вінницю. Батько завжди їй допомагав, а мама дзвонила нам лише на свята.

Я вже не ображався на маму, сприймав її такою, як є. Звик до того, що їй до нас немає діла, що вона не хвилюється. Сестри це боліло більше, особливо коли мама не прийшла навіть на її випускний у школі.

Ми дорослішали. Сестра вийшла заміж і переїхала у Дніпро. А я зі своєю дівчиною не поспішав одружуватися, жили разом на орендованій квартирі. Часто навідувався до бабусі ми були дуже близькі, але старався не обтяжувати її.

Коли бабуся тяжко захворіла й потрапила у лікарню, лікарі сказали, що їй потрібен постійний нагляд. Відтоді я щодня приходив до неї приносив їжу, готував, прибирав і, найголовніше, слідкував, щоб вона вчасно приймала ліки. Окрім того, просто підтримував розмовами. Часом приходив із дружиною вона завжди допомагала по господарству, десь ремонтувала, десь прибирала. Тоді бабуся запропонувала нам жити разом з нею щоб ми могли відкладати на власну оселю, а не витрачати гривні на оренду.

Ми погодилися навіть не вагаючись відносини були сердечні, а дівчина була бабусі до вподоби. Так і почали жити. Через пів року я дізнався, що скоро стану батьком. Ми вирішили народжувати й не відкладати весілля. Бабуся була безмежно щаслива, що в неї зявиться правнучка. Ми просто розписалися і посиділи з близькими у кавярні у центрі міста. Моя мама навіть тоді не прийшла й не привітала телефоном.

Коли донці було лише два місяці, бабуся впала й зламала ногу. Мені було вкрай складно доглядати і за нею, і за малою. Я дуже потребував допомоги мами подзвонив і попросив приїхати. Вона відмовилася, сказала, що погано себе почуває і допоможе пізніше. Але так і не зявилася.

За пів року у бабусі стався інсульт. Вона стала лежачою. Я ледве витримував фізично й морально. Добре, що мав підтримку дружини. Згодом бабусі полегшало: вона почала потрохи говорити, знову ходити, їсти сама. Після інсульту прожила ще два з половиною роки встигла побачити, як її правнучка бігає по хаті. Померла вночі уві сні. Для мене і дружини це була велика втрата ми щиро любили бабусю і досі за нею сумуємо.

Мама зявилася лише на похорон. А через місяць повернулася, щоб виселити мене й забрати квартиру собі. Була переконана, що їй все належить. Але вона не знала, що бабуся переписала квартиру ще коли я тільки став батьком доньки. Тому мама нічого не отримала.

Звісно, для неї це був великий удар. Вона почала вимагати, щоб я віддав їй квартиру, інакше подаватиме до суду:
Подивіться на нього, яка хитра! Обдурив стару жінку, загарбав квартиру, а тепер там живе! О, не пробачу! Неважливо, хто доглядав бабусю квартира має бути моя!

Але я впевнений, мама не отримає жодного житла. Я радився з нотаріусом та юристом будемо жити там, де нам залишила бабуся. А якщо вдруге в нас народиться донька, то обовязково назвемо її іменем моєї бабусі Катерина.