Не хотіла, але зробила
Курити Катерина ніколи не вміла, але переконувала себе, що це допомагає заспокоїти нерви. Стояла вона у дворі рідної хати та вдивлялася у сільську вулицю, щось тривожно темне роєм ходило у її голові. Останнім часом життя наповнилося серйозними турботами.
Катерина жила одна у будинку покійної бабусі, батьки в селі за сім кілометрів від її, а їй так вже хотілося самостійності двадцять три роки ж бо. Працювала у місцевому відділенні «Укрпошти».
Не докурила Катерина цигарку до кінця, затушила та викинула:
Ну і дурість справді, мені не подобається так тягнути, як Ліля затягує одну за одною. Вона й радила: мовляв, заспокоює нерви Та де там, думала Катерина.
У цей момент повз її двір проїхав на старенькому «Ланосі» новий дільничний Андрій, його нещодавно привезли із сусіднього району. Колежанки пошти вже розповідали про нього. Проводивши машину поглядом ніби вона була не машиною, а низько летів голубий автобус Катерина повернулася до хати, надворі починало сутеніти, а в неї сьогодні було серйозне і небезпечне діло
Вчора в пошті хоч і не було людно, проте зрідка заходили односельці.
Завтра тут буде народу, як на ярмарку, сповістила Ірина Петрівна, сива і невмируща як старий млин. Сьогодні тиша, всі на пенсію чекають.
Тридцять років Ірина Петрівна працює на пошті, односельці вже не памятають, коли вона прийшла.
Та вже все життя тут всі мене знають, казала вона, а я й не уявляю, де би ще працювала.
Та що ви, тітонько Ірино, сміялася молоденька Ліля, моя мама каже, якби не ви, і пошта б так не працювала! Все тут на вас тримається.
Ой, знайдеться і на моє місце людина. Ото вийду на пенсію, і забуде село про мене зітхнула Ірина Петрівна.
Добридень, у дверях зявилася повна Маряна, сорок два роки, полумяний погляд. Гаряче. Я тут бо йшла, сусідка моя бабця Клавдія просила оформити підписку на журнал любить читати. А ми завтра спозаранку їдемо аж до Одеси, море-океан В неї підписка закінчується, боїться залишитися без улюбленого чтива. Бабка не ходить, тож і читає каже, так час летить швидше.
Ой, Маряно, не страшно так далеко, ще й поїздом? запитала Ірина Петрівна, Одеса сонячне місто, там вітер і вода загладять всі турботи, сказала вона, ніби сама тільки-но з моря повернулася.
Ні, не страшно! Перший день одразу у Facebook кину фото, новий купальник купила от і дивіться, пообіцяла Маряна, і пішла.
Скільки ж то гривень треба, щоб усією сімєю на море закотила очі Ліля.
А що, гроші у них є, чоловік фермер, розважливо мовила Ірина Петрівна.
Катерина мовчала, сиділа біля стіни, втупившись у монітор, ловила кожне слово, кожен рух. Думала…
Згодом на пошту зайшов дільничний Андрій і весело привітався:
Доброго дня, мені мало б прийти повідомлення, звернувся він до Лілі, а сам раптом застиг, поглянувши на Катерину.
Не знав, що у вас такі красуні працюють Правда, щось дуже сумна
Ірина Петрівна помітила його погляд.
А, Катерина. Нещодавно нареченого поховала.
Зрозуміло, сказав Андрій, а Ліля відповіла, що для нього нічого ще нема.
Три тижні тому у Катерини трагічно загинув наречений Дмитро. Його знайшли мертвим на околиці райцентру біля покинутого комбайну, казали захоплювався азартними іграми у підпільній різниці. Катерина нічого не знала про це. Поліція нічого не виявила, але одного пізнього вечора до Катерини приїхали двоє молодих хлопців з міста. Вона бачила Дмитра у їхньому товаристві раніше.
Твій наречений винен нам кругленьку суму.
Але його вже нема прошепотіла Катерина.
Та борги не вмирають, сама будеш віддавати. Один із них, Славко, назвав суму сто сорок тисяч гривень.
Де я стільки візьму?
То твої турботи. У вас же в селі є багатії, подумай.
Я не знаю, хто багатий у нас
Не прикидайся. На пошті працюєш усе знаєш, твердо промовив Славко. За два тижні приїдемо за грішми. Якщо поліція не доживеш. Ось тобі відмичка, суворо кинув він металеву штуку.
Коли вони пішли, Катерина швидко зачинила двері. У скронях била кров, у хаті глухо, за вікном моторошно темно. Минув день, і вона вирішила вночі пробратися до хати Маряни. Її сімя поїхала відпочивати. Знала у дворі немає собаки, ворота лише на засуві. То не проблема: вона перелізла через тин, як уві сні ноги легкі, руки пір’яні.
Катерина гадала, чи зуміє потрапити в дім, але як казав Славко, відмичкою відкрила замок. Серце калатало: вона ішла проти закону, стала такою ж, як ті бандити, що штовхнули її до злочину.
Довго вона шукала гроші. Кімната залита світлом вуличного ліхтаря, тіні пресувалися в кутах.
Господи, що я творю думала вона. Хочу жити, а ти, Дмитре, лежиш там, і я маю за тебе відплачувати, ще й злочин вчиняти.
Катерина розуміла: треба йти до поліції, та страшний Славко знайде її всюди Знайшла лише пять тисяч гривень та у скрині золоте кільце Маряни і браслет. На столі ноутбук, його теж кинула у сумку.
Тихо прикрила за собою двері та зникла у нічній тиші, тінь несла її вперед, тільки де-не-де невдоволено загавкали собаки. Не було душі жодне вікно не світились. Її трусило, вона дуже боялася.
Дома поклала сумку у стару скриню бабусі, що стояла у коморі, під купу старих речей. Катерина ночі не спала, голова була важка і порожня. На роботу пішла, як привид. Опівдні вийшла з пошти та подалася у місцеву їдальню як у дивному мареві.
Доброго дня, раптом перед нею зявився Андрій. Вона аж здригнулася, а він усміхнувся. Не бійся, мені просто сюди по дорозі. Я теж їсти хочу.
Добрий, тихо відповіла, з лихоманкою в думках. Невже він усе знає? Чекали на мене?
Саме тебе чекав, сміявся дільничний.
Катерина глянула в променисті очі Андрія, і страх зник, ніби туман. З того дня вони їли разом обід, а вечорами він проводжав її з роботи, а потім став залишатися у неї.
Сільські балачки поповзли миттєво:
Ось ухопила Катерина того дільничного, встигла дорікала Галина. Андрій подобається моїй Любі, проморгала, і тут ця
Та й годі. Видно ж він закохався в Катерину, казали інші.
Між ними й справді любов. А деякі односельці осуджували її.
Нареченого ще недавно поховала, а вже іншого знайшла.
А що вона, мусить все життя одна страждати? заступалися інші.
Катерину мучила тривога: наближалася та ніч, коли мають прийти з райцентру по борг. Вона боялась, раптом застануть Андрія Катерині дуже хотілося зізнатись йому у всьому, а час летів невблаганно. Залишилось два дні, вона наважилася:
Андрію, я мушу тобі зізнатися, почала Катерина, а він усміхнувся.
Та знаю я, я ж тебе сильно люблю…
Ні, не про це…
Андрій слухав уважно, серйозно, не міг повірити, що ця тендітна красуня зважилась на таке. Хоча він одразу її і виправдовував вони її залякали.
Ну й справи, Катерино. За це відповідати треба. А де те все вкрадене? Якби ж ти одразу прийшла до мене
Вона принесла скриню, віддала йому сумку. Він довго переконував її, обіцяв захистити. За два дні, пізно, у двері постукали, Катерина, тримтячи, відчинила. Там стояли Славко з товаришем, вимагали борг.
Не змогла знайти гроші, але щось видумаю, промовила вона перелякано. Дайте ще трохи часу.
Славко схопив її за плече, аж заболіло.
Їй ще час треба, ні, або давай гроші, або зараз смикнув за воріт, і порвав футболку. Тут поруч впав приятель Славка, а за ним і сам Славко. Обидва лежали, а Андрій уже застібав наручники, другий поліцейський піднімав злодія.
Все закінчилося, тихо сказав Андрій. Вранці приходь в райвідділ, розберемося.
Катерину допитували, вона чесно все розповіла слідчому. Маряна повернулася з родиною з моря, всі речі їм повернули. Андрій умовив слідчого не розголошувати провину Катерини. Як було так було, та обійшлося. Ніхто не думав, що скромна Катерина на таке здатна. Все вирішили то Славко винен, та його друг, а ті й убили Дмитра. Поїхали вони у далекі місця надовго.
Андрій освідчився Катерині, сталася весільна фата, танцювали, як в оберемку світла. Любов Андрія змила всі гріхи Катерини, загоїла старі рани. Тепер вони виховують донечку Оленку.
