Тітка мого чоловіка залишила йому у спадок квартиру. Квартира невелика, розташована в центрі Києва. У нас із чоловіком троє дітей: найстарша донька, Марічка, їй девятнадцять і вона навчається в університеті. Старший син, Богдан, має дванадцять років, а найменший, Назарчик, пять. Ми жили всі разом у просторій квартирі із трьома кімнатами кожному вистачає місця.
Суперечка виникла між мною і чоловіком через цю спадкову квартиру. Я запропонувала, щоб у ній оселилася наша Марічка, адже вона вже доросла і, можливо, невдовзі вийде заміж. Та чоловік наполягає, що це буде несправедливо щодо наших синів, пропонує продати квартиру і поділити гроші між дітьми порівну кожному відкласти у гривнях. А я впевнена, що це нерозумна ідея. Коли діти отримають ті гроші, їх все одно не вистачить ні на власне житло, ні на серйозну покупку.
Навіть якщо ми зробимо по-моєму чоловіка, кошти лежатимуть на їхніх рахунках, доки Богдан і Назар не стануть дорослими, а Марічка зможе купити хіба невелике старе авто. Я вірю у народну мудрість краще синиця в руках, ніж журавель у небі. Якщо квартира вже є, чому б не забезпечити хоча б одну дитину дахом над головою? А для синів, коли вони виростуть, можливо, знайдеться інше рішення.
Чоловік переконаний, що якщо віддати квартиру лише Марічці, це розсварить її з братами, і між дітьми навіки буде холод. Я думаю інакше: хлопці ще не усвідомили всі деталі, у нас буде час подбати і про їхнє майбутнє.
Ми ще нічого не сказали Марічці вирішили спершу зважити всі «за» і «проти» самі. Адже квартира тітки зараз зовсім непридатна до проживання потребує капітального ремонту, а грошей на це у нас поки немає.
Дивлюся на цю ситуацію і не можу вирішити: хто з нас правий я чи чоловік? Чи варто мені далі стояти на своєму, чи краще підтримати чоловіка, а може, хтось зі сторони підкаже якийсь третій варіант, його ми ще й не побачили?
